Розділ 18. Вирішальний бій

Вихід на дах не був кінцем. Це був лише початок останньої смуги перешкод. Повітря тут було просякнуте запахом озону та гару, а гул від пожежі всередині хмарочоса змушував бетон під ногами вібрувати.

​Еліс не встигла зробити і десяти кроків до посадкового майданчика, як шлях їй перегородили троє. Це були «чистильники», які вціліли під час хаосу. Їхні тактичні шоломи з інфрачервоними окулярами світилися зловісним червоним, а в руках вони стискали магнітні гвинтівки.

​— Об’єкт Вейн, — пролунав спотворений динаміком голос командира. — Ви несете відповідальність за знищення корпоративного майна критичного значення. Стійте на місці.

​— Корпорації більше немає! — крикнула Еліс, прикриваючи очі від світла прожектора дрона, що завис над ними. — Ви захищаєте попіл!

​— Ми захищаємо контракти, — відрізав командир. — Поки сервери в бункері «Б» не стерті повністю, «Aeterna» існує. А ти — ключ до їхнього відновлення. В твоїй голові — останні лог-файли.

​Еліс зрозуміла: вони не просто хочуть її заарештувати. Вони хочуть викачати її мозок, щоб відновити хоча б частину системи. Артур втік або загинув, але машина безпеки продовжувала працювати за інерцією.

​— Марку... — вона автоматично потягнулася до інтерфейсу, але згадала, що сама натиснула кнопку видалення.

​Вона була одна. Жодного цифрового янгола за плечима. Жодних супер-рефлексів. Лише жінка на висоті вісімдесятого поверху.

​Перший чистильник рушив до неї. У цей момент будівля знову здригнулася — стався обвал центральних ліфтових шахт. Дах накренився. Це була секунда, яку Еліс використала: вона схопила важку металеву штангу від антени, що впала поруч, і замість того, щоб тікати, кинулася вперед.

​Вона не була бійцем, але вона була архітектором. Вона знала, як влаштовані їхні шоломи. Вона знала, що їхній зір залежить від датчиків руху. Еліс штовхнула бак із технічною піною, який стояв біля краю даху. Біла густа хмара миттєво заповнила простір.

​— Вона використовує димову завісу! Переключитись на сонар! — почула вона наказ.

​Еліс впала на живіт і поповзла під густим шаром піни. Сонар реагував на великі об'єкти, що рухалися швидко. Вона рухалася повільно, майже не дихаючи.

​Вона опинилася прямо за спиною одного з охоронців. Короткий удар штангою по колінному суглобу — слабке місце екзоскелета. Охоронець з криком впав. Еліс не стала чекати. Вона вихопила з його пояса електромагнітну гранату — іграшку, яку «Aeterna» розробила для придушення вуличних бунтів.

​— Гей! — крикнула вона, підводячись.

​Двоє інших розвернулися, наводячи зброю. Еліс активувала гранату і кинула її не в них, а в дрон-прожектор над головою.

​Вибух.

​Електромагнітний імпульс випалив електроніку дрона, і той важкою залізною брилою впав прямо на командира групи. Останній чистильник вистрілив, але заряд пройшов повз, розірвавши обшивку вентиляційної труби.

​Еліс відчула прилив адреналіну. Вона підхопила гвинтівку впалого командира. Вона ніколи не стріляла, але гвинтівка була розумною — вона сама навелася на ціль.

​— Відійди від дверей до ангару, — сказала вона останньому охоронцю. Її голос був холодним і чужим навіть для неї самої.

​— Ти не вистрілиш, Вейн. Ти — творець, а не вбивця.

​— Я — архітектор пам’яті, — відповіла вона, натискаючи на спуск. — І я щойно вирішила видалити твій доступ до цієї зони.

​Заряд паралізатора влучив у груди чистильника, відкинувши його на кілька метрів. Він залишився живий, але недієздатний на найближчі дві години.

​Еліс забігла в ангар. Там стояв особистий аеротаксі Артура — автономний транспорт вищого класу. Вона заскочила всередину і зачинила люк.

​— Система, пункт призначення — будь-яке місце поза зоною покриття «Aeterna», — скомандувала вона.

​— Запит прийнято, — відповів спокійний жіночий голос таксі. — Маршрут побудовано в обхід центральних магістралей. Злітаємо.

​Коли аеротаксі відірвалося від даху, Еліс подивилася вниз. Хмарочос «Aeterna» палав. Чорний дим піднімався в небо, закриваючи зірки. Гігантська неонова буква «A» на фасаді мигнула востаннє і згасла.

​Еліс відкинулася на м'яке сидіння. Її серце все ще шалено калатало, але руки нарешті перестали тремтіти. Вона вижила. Вона знищила цифрову тюрму. Але справжня ціна цієї перемоги чекала на неї попереду — у світі, де їй доведеться вчитися жити без голосу в навушниках.