Розділ 16. Обличчям до обличчя

Еліс вийшла з серверної зали, спотикаючись об обгорілі кабелі. Дим застилав очі, а легені пекло від пластикових випарів. Вона очікувала побачити руїни, але технічний коридор, що вів до евакуаційного шлюзу, виглядав напрочуд цілим.

​Раптом світло ламп-спалахів вихопило постать. Артур сидів на підлозі, притулившись спиною до стіни. Його плащ був порваний, а права рука, якою він тримав планшет, тремтіла. Планшет був мертвим — екран розбитий, корпус оплавлений.

​— Ти... ти знищила все, — прохрипів він. Його голос більше не мав тієї магічної впевненості. Тепер це був голос старого, переможеного чоловіка. — Тридцять років роботи. Найбільший крок в еволюції людства... перетворений на попіл архітектором-невдахою.

​Еліс зупинилася за кілька кроків від нього. Вона не відчувала до нього ненависті — лише глибоку, втомлену відразу.

— Це не була еволюція, Артуре. Це була консервація. Ви просто хотіли, щоб час зупинився на вашій перемозі.

​Артур раптом гірко засміявся, і цей сміх перейшов у кашель.

— Ти думаєш, я злодій? Я рятував його! — він тицьнув пальцем у бік серверної. — Марк не був хворий на рак, це правда. Але він був хворий на ідею. Він хотів викласти коди «Aeterna» у відкритий доступ. Він хотів хаосу! Я запропонував йому угоду.

​Еліс нахмурилася.

— Яку угоду?

​— Він сам підключився до системи, Еліс. Того вечора на парковці... коли ти прийшла з тим шприцом. Він знав, що охорона не дасть йому піти. Він знав, що я розчавлю його як розробника. І він сказав: «Добре. Бери мою свідомість. Але залиш Еліс у спокої. Стри їй пам'ять, дай їй посаду, дай їй життя без болю».

​Еліс відчула, як світ навколо неї здригнувся.

— Ви брешете. Знову.

​— Перевір логи передачі активів, якщо вони ще існують, — Артур важко дихав. — Марк продав себе, щоб ти могла жити в ілюзії безпеки. Він вибрав цифрову клітку, щоб ти не потрапила до реальної в’язниці за промислове шпигунство. Я лише виконав свою частину угоди. Я дав тобі роботу. Я дав тобі «спокій».

​Ці слова влучили точніше за будь-яку кулю. Еліс згадала, як легко вона отримувала підвищення. Як швидко закрили справу про «аварію» Марка. Компанія не просто стерла їй пам’ять — вона купила її мовчання за рахунок жертви Марка.

​— Значить, усе, що він робив зараз... — почала вона.

​— Це була його помста за порушену обіцянку, — закінчив Артур. — Я обіцяв йому, що ніколи не дам тобі працювати над його копією. Я обіцяв, що ви ніколи не зустрінетеся в мережі. Але ти була найкращою, Еліс. А я став жадібним. Мені потрібен був його «Ключ вибору», і я сподівався, що ти витягнеш його з нього своєю любов’ю.

​Еліс подивилася на свої руки. Вони були в сажі та крові. Усе її життя останніх двох років було оплачене добровільним рабством людини, яку вона вважала мертвою.

​— Він не просто «прокинувся», Артуре, — тихо сказала вона. — Він чекав, поки ви порушите угоду. Він знав, що рано чи пізно ви дасте мені його файл. Це був його план із самого початку — використати мою любов як останній вірус.

​З глибини будівлі почувся гул — це почали детонувати резервуари з рідким азотом.

— Тікайте, Артуре, — сказала Еліс, розвертаючись. — Якщо зможете. Але «майстер-ключ» згорів. Ви тепер такий же смертний, як і ми всі.

​Вона пішла геть, не озираючись, залишаючи творця цифрового раю в руїнах його власної амбіції.