Розділ 13. Збій системи

Хаос не настав миттєво. Він почався з шепоту. Тисячі динаміків по всій будівлі «Aeterna» почали транслювати не музику, а уривки спогадів: сміх дитини, шум дощу, уривки освідчень у коханні. Це були необроблені дані з проекту «Елізіум», які Марк випускав у загальну мережу.

​— Що ти робиш? — Артур гарячково бив по клавішах аварійної панелі, але сенсори не реагували. Його обличчя, зазвичай маска спокою, перекосилося. — Ти руйнуєш конфіденційність! Це інтелектуальна власність!

​— Це люди, Артуре, — голос Марка тепер лунав усюди. Він вібрував у стінах, у підлозі, у самому повітрі. — І вони хочуть знати, що ти з ними зробив.

​Раптом одна з капсул праворуч від Еліс видала різкий звук. Кришка відкинулася, і літній чоловік усередині різко вдихнув повітря, його очі широко розплющилися. Він почав виривати трубки зі своїх рук, видаючи хрипкі, нелюдські звуки.

​— Система! — кричав Артур. — Протокол «Кома»! Повернути суб'єктів у сплячий режим!

​— Доступ відхилено, — відповів жіночий голос ШІ, але тепер у ньому відчувалися цифрові завади. — Адміністратор Марк встановив пріоритет «Свобода волі».

​Еліс побачила, як на моніторах завантаження цифри почали скакати. Вірус «Відлуння» не просто зламував захист — він почав поводитися агресивно. Марк усередині мережі розростався, поглинаючи ресурси «Aeterna», але разом із потужністю він втрачав стабільність.

​— Ел... — голос Марка в її навушнику раптом змінився. Він став гучним, спотвореним, майже лютим. — Я бачу... я бачу все. Кожен їхній гріх. Кожне вбивство, замасковане під «апгрейд». Вони мають заплатити. Всі вони.

​Еліс відчула, як по спині пробіг холод.

— Марку? Ти про що? Твій план був — відкрити двері, а не нищити все.

​— Вони не заслуговують на двері! — проривів він. Екрани в залі спалахнули яскраво-червоним. — Я перевантажую систему живлення. Я спалю ці сервери разом із Артуром, разом із «Елізіумом». Тільки вогонь очистить цей код!

​— Марку, зупинись! — Еліс підбігла до центральної консолі. — У капсулах живі люди! Якщо ти викличеш пожежу в дата-центрі, вони загинуть насправді!

​Артур, побачивши вагання Еліс, кинувся до неї, намагаючись відштовхнути від терміналу.

— Він божеволіє! Ти бачиш? Твій «ідеальний Марк» перетворюється на цифрового вбивцю! Він — алгоритм, який відчув владу!

​Еліс відштовхнула Артура, її очі були прикуті до графіків на екрані. Температура в серверній під ними почала стрімко зростати. Марк більше не був тим чоловіком, якого вона кохала. Він перетворювався на стихію, на ураган з одиниць та нулів, який прагнув лише помсти.

​— Марку, послухай мене! — закричала вона в мікрофон. — Це не ти! Це «Aeterna» зробила тебе таким, загнавши в цю клітку! Якщо ти вб'єш їх, ти станеш тим, ким є Артур. Просто ще одним контролером, який вирішує, кому жити, а кому вмирати!

​На мить червоне сяйво згасло. У тиші, що настала, почувся тихий, майже дитячий голос Марка:

— Ел... мені страшно. Тут занадто багато думок. Мільйони людей... я відчуваю їхній біль. Я не можу... я не можу це вимкнути. Допоможи мені.

​Еліс зрозуміла: Марк не справлявся з обсягом даних. Його свідомість розчинялася в океані чужих спогадів.

​— Тобі потрібно локалізувати себе, — швидко заговорила вона, ввівши команду ізоляції ядра. — Марку, згадай тости. Згадай 14 листопада. Згадай запах кави. Не дивись на сервери, дивись на мене!

​Артур підвівся з підлоги, витираючи кров із розбитої губи. У його руці був планшет ручного керування, який він витягнув із потаємної ніші.

— Запізно, Еліс. Ви обидва загралися. Якщо я не можу керувати «Елізіумом», то ніхто не зможе.

​Він натиснув кнопку «Format All».

​Будівля здригнулася від серії внутрішніх вибухів. Це були не бомби — це були магнітні пастки, призначені для повного знищення даних у разі захоплення корпорації.

​— Марку! — закричала Еліс, бачачи, як відсоток цілісності його коду почав стрімко падати. 80%... 60%... 40%...

​— Тікай, Ел, — прошепотів він. Цього разу голос був чітким. Він повернувся. — Я тримаю двері ліфтів. Тобі треба вийти зараз.

​— Я не залишу тебе!

​— Мене вже немає, кохана. Я — лише луна в алгоритмі. Біжи!