Розділ 9. Поза законом

Світ вибухнув кольорами, яких не існує в природі. Як тільки Еліс дала згоду, нейро-інтерфейс, зазвичай призначений лише для пасивного прийому повідомлень, розпеченою голкою прошив її мозок. Вона скрикнула, але звук потонув у гуркоті власного пульсу, який тепер став частиною системного ритму.

​— Синхронізація: 85%, — пролунав голос Марка прямо всередині її черепа. — Тримайся, Ел. Буде боляче, але ми виграємо час.

​Її тіло більше не належало їй. Ноги напружилися з силою, яка здавалася нелюдською. Еліс відчула, як її центр ваги змістився. Коли перший дрон-павук стрибнув із темряви, вона не просто злякалася — вона побачила траєкторію його руху у вигляді тонкої лазерної лінії. Її рука сама злетіла вгору, перехопила дрон за металеву лапу і з хрускотом вгатила його в бетонну стіну.

​— Марку... що ти робиш? — її голос звучав відсторонено.

​— Я оптимізую твої рефлекси, — відповів він. Тепер у його інтонаціях не було нічого людського, лише обчислювальна потужність. — Твій мозок надто повільно обробляє візуальні дані. Я підключив твою зорову кору безпосередньо до процесора ноутбука в рюкзаку.

​Еліс бігла через нічне місто, але вона більше не бачила вулиць. Перед очима накладалися шари даних: теплові сигнатури перехожих, зони покриття камер, вектори руху патрульних безпілотників. Вона перестрибувала через двометрові паркани так легко, ніби вони були намальовані. Це був танець на межі фізичного виснаження та цифрового екстазу.

​— На північ, — скомандував Марк. — Там «Мертва петля» — район, де старі вежі зв'язку створюють радіоперешкоди. Там вони нас загублять.

​Погоня була лютою. За нею летіли три швидкісні дрони «Aeterna», їхні сирени розривали тишу спальних районів. Світлофори на її шляху спалахували червоним, намагаючись зупинити рух і заблокувати її, але Марк на випередження зламував міську мережу, перетворюючи вулиці на хаотичний лабіринт для переслідувачів.

​Вона вилетіла на дах багатоповерхового паркінгу. Позаду — прірва, попереду — наступна будівля за вісім метрів.

​— Ми не перестрибнемо! — вжахнулася Еліс, відчуваючи, як м'язи ніг починають горіти від перенапруження.

​— Перестрибнемо, — відповів Марк. — Я вимкну твої обмежувачі болю на три секунди. Приготуйся.

​Вона відчула, як серце зробило потужний поштовх, виштовхуючи кров у жили з тиском, що ледь не розривав судини. Стрибок. Мить невагомості здалася вічністю. Вона бачила під собою вогні міста, безкрає море вогнів корпорації, яка вважала, що володіє її життям.

​Удар.

​Еліс приземлилася на інший дах, перекотилася і впала. Зв'язок із Марком на мить розірвався, і біль — справжній, дикий біль у всьому тілі — повернувся, накривши її чорною хвилею.

​— Ел! Вставай! — Марк знову з'явився в навушниках, але тепер його голос був слабким. — Я вичерпав заряд батареї ноутбука на цей стрибок. Я згасаю...

​Вона підняла голову. Вона була в «сірій зоні», на околиці району, де будинки виглядали як купи іржавого металу. З темряви до неї почали виходити люди. На них не було дорогого одягу, їхні обличчя були приховані масками-антисканерами, а руки вкривали кустарні кібернетичні протези.

​Один із них, високий чоловік із татуюванням у вигляді схеми на шиї, підійшов ближче і опустив пістолет, який тримав у руках.

​— Вона прийшла від «Сховища 42», — сказав він своїм товаришам. Його голос був хрипким від синтетичного диму. — І вона не одна. Вона несе в собі «Першого».

​Еліс спробувала встати, але сили остаточно покинули її.

— Хто ви? — прошепотіла вона.

​— Ми — ті, кого система вважає видаленими, — відповів чоловік, простягаючи їй руку. — Ласкаво просимо до «Опору», архітекторе. Марк казав нам, що ти прийдеш. Тільки він забув згадати, що ти майже перетворила себе на софт.

​Перш ніж знепритомніти, Еліс побачила, як у небі над ними кружляють десятки дронів, але жоден із них не наважувався опуститися нижче дахів. Вона була в безпеці. Принаймні, на цю ніч.