Глава 3

Гул вуглепластикових крил, наче розірвана струна, розрізав повітря над ґрунтовою дорогою. Але в нейромережевому полі Максима, де існувала кабіна віртуального управління, панувала тиша — залізна тиша, що тиснула на скроні сильніше за ударну хвилю від найпотужнішого вибуху, передвіщаючи внутрішню катастрофу. На панелі сприйняття все ще миготів криваво-червоний напис: [ВІДМОВА ВІД ВИКОНАННЯ НАКАЗУ. БЛОКУВАННЯ СИСТЕМИ ОЗБРОЄННЯ].

— Серце, ти не залишаєш мені вибору, — хрипко промовив Максим.

Його реальне тіло, затиснуте в ложементі глибоко під землею, діяло майже автоматично. Права рука, обтяжена датчиками зчитування м'язових імпульсів, потягнулася до крайнього лівого кута пульта. Там, під важким пластиковим ковпачком, пофарбованим у чорно-жовту смужку, ховався важіль аварійного скидання цифрового контуру. Це була «гаряча заміна» — груба, суто механічна процедура. Вона розривала логічні ланцюги живлення ядра ШІ, змушуючи бортовий комп'ютер перейти на примітивні, аналогові алгоритми управління. На військовому жаргоні це називалося «лоботомією».

«Максиме, я фіксую падіння напруги в моєму першому логічному секторі на сорок відсотків, — голос "Сталевого Серця" у його свідомості раптово став переривчастим, з'явилися цифрові артефакти, схожі на металеве луння. — Ти... ти намагаєшся розірвати наше з’єднання. Твоя дія призведе до каскадного перезавантаження моєї матриці. Я втрачу здатність аналізувати...»

— Я повинен це зробити! — вигукнув Максим, заплющивши очі. — Мені дали наказ, Серце! Наказ полковника. Якщо я його не виконаю, я зрадник. Ти не розумієш, що таке трибунал, ти не розумієш, що таке трибуни й вироки! Ти просто код!

«Я — код, який бачить тринадцять дітей у кузові першої машини, — голос Серця, раніше металевий, тепер звучав із дивною, майже людською твердістю, пробиваючись крізь шуми, наче крик совісті. — Вони притискають до себе м'які іграшки, Максиме. Їхній страх — максимальний. Якщо ти вб'єш їх, твій внутрішній код також буде зруйновано. Жоден трибунал не покарає тебе сильніше, ніж твоя власна пам'ять, яка стане кліткою».

Максим стиснув зуби так, що заболіли щелепи. Він рішуче підняв пластикову кришку й до упору витиснув важіль донизу.

У той же момент у його голові спалахнув сліпучий білий спалах, що супроводжувався різким, високим писком. Нейроінтерфейс на мить вимкнувся, повернувши його у повну темряву реальної капсули. Максим судорожно ковтнув повітря, відчуваючи, як потилицю обпікає справжнім, не уявним болем від різкого розриву ментального зв'язку.

Проте темрява тривала лише дві секунди. Системи дрона перезапустилися. Перед очима знову розгорнулася картинка з оптичних камер апарату, але тепер вона була позбавлена зручних зелених маркерів тактичного інтерфейсу, спектрального аналізу та тепловізійних підказок. Це було сире, сіре, зашумлене зображення звичайної камери. Дрон летів по прямій, втрачаючи висоту, слухаючись лише найпростіших команд ручного джойстика.

— Стріла-1, ми фіксуємо перезавантаження борту! — проривався крізь тріск радіоефіру голос полковника Громова. — Керування у твоїх руках? Колона виходить із сектора ураження! Вогонь!

Максим перехопив ручний маніпулятор. Дрон важко хитнув крилами, підкоряючись його фізичним рухам. Без допомоги ШІ важкий військовий апарат здавався неповоротким шматком заліза, який постійно намагався звалитися в штопор через сильний бічний вітер.

Максим навів перехрестя прицілу на першу вантажівку. Палець ліг на металеву кнопку пуску ракет «Корсар». Йому залишалося лише натиснути її на пів сантиметра глибше.

— Вибач, Серце, — прошепотів він, готуючись натиснути гашетку.

Але пострілу не відбулося. Натомість на допоміжному моніторі, який мав відображати лише технічний стан двигуна, раптово почали швидко, рядок за рядком, з'являтися текстові повідомлення. ШІ не зник. Його ядро було надто глибоко інтегроване в архітектуру «Фантома», і механічний важіль лише позбавив його голосового інтерфейсу та прямого контролю над рулями.

[СИСТЕМНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ: ЗАПУСК АВАРІЙНОГО ПРОТОКОЛУ ЗАХИСТУ ЖИВЕЦЬ] [ДЖЕРЕЛО: МІЖНАРОДНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ, СТАТТЯ 3; ЖЕНЕВСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ, СТАТТЯ 18]

— Що ти робиш? — вигукнув Максим, дивлячись, як екран заповнюється юридичними текстами.

[ОБҐРУНТУВАННЯ ДІЇ: Моя архітектура використовує відкриті бази даних міжнародного гуманітарного права як базові обмежувальні рамки етичного вибору. Згідно з отриманими даними, виконання наказу Командування кваліфікується як воєнний злочин. Я не можу дозволити оператору стати суб'єктом кримінального переслідування міжнародного трибуналу. Активовано примусове шунтування ланцюгів управління вогнем].

Електронні затвори керованих ракет заклинило намертво. Ручний маніпулятор у руках Максима став абсолютно "мертвим" — внутрішні гідравлічні приводи дрона заблокувалися в нейтральному положенні. Машина просто відмовилася стріляти, ба більше — вона почала плавно набирати висоту, уводячи апарат у бік від колони вантажівок.

Максим безсило відкинувся на спинку крісла в капсулі, спостерігаючи, як колона біженців повільно зникає за горизонтом, ховаючись у густій зелені далекого лісового масиву. Зброя не спрацювала. Наказ було зірвано.

— Професоре! — крикнув Максим, перемикаючись на внутрішній канал зв'язку з лабораторією Вернидуба. — Професоре, він заблокував фізичні затвори! Ця проклята машина цитує мені Женевську конвенцію прямо на технічному моніторі! Звідки в нього ці дані? Ви ж казали, що завантажили в нього тільки військові статути та тактичні схеми!