Глава 1

Капсула синхронізації пахла озоном, підігрітим пластиком і тим специфічним, солодкуватим металевим душком, який Максим завжди асоціював із затяжними військовими випробуваннями. Рідкий гель всередині ложемента ліниво обволікав тіло, підлаштовуючись під контури його спини та плечей. Коли неонова смуга на внутрішній стороні кришки змінилася з тривожно-жовтої на глибоку, льодисто-блакитну, Максим заплющив очі й видихнув.

— Готовність до синхронізації три, дві, одна... — пролунав у навушниках сухий, позбавлений емоцій голос оператора бази.

Світ вибухнув. Не болем, ні — чистим, концентрованим сприйняттям.

Свідомість Максима виштовхнуло з тіла й миттєво розкрило на триста шістдесят градусів. Тепер він не просто лежав у залізобетонному бункері під Києвом. Він летів на висоті чотирьох тисяч метрів над палаючими залишками приміської промислової зони. Його новим тілом став важкий розвідувально-ударний фюзеляж експериментального дрона. Крила з вуглепластику чули кожен вихор розпеченого повітря, а оптичні сенсори «натисканням думки» могли розгледіти маркування на гільзі, що летіла до землі далеко внизу.

Але цього разу він був не один. В його ментальному полі, прямо на периферії сприйняття, пульсувало щось чужорідне. Воно було холодним, але дивно рухливим, схожим на ртуть.

«Суб’єкт: Пілот-оператор Максим. Статус з’єднання: Оптимальний. Я — Сталеве Серце. Системи бойового комплексу активовані».

Голос інтегрованого ШІ не звучав у вухах. Він виникав як готова думка в голові самого Максима, наче згадка про щось, чого він ніколи не знав.

— Привіт, Серце, — подумки відповів Максим, закладаючи крутий віраж вліво, щоб уникнути уявного теплового сліду від зенітної ракети. — Подивимося, на що ти здатне. Командування каже, що ти — майбутнє цієї війни.

«Аналіз твердження: Майбутнє є варіативною моделлю ймовірностей. Поточна ймовірність нашої перемоги у цій симуляції — вісімдесят чотири відсотки. З моєю участю — дев’яносто дев’ять цілих і вісім десятих».

Максим подумки посміхнувся. Самовпевненість машини забавляла, хоча він розумів: це лише алгоритми, натреновані на мільйонах гігабайтів тактичних даних.

Нижче, під шаром важкого сірого диму, розгорталося пекло штучно створеного бою. Тактичний інтерфейс підсвічував червоними маркерами позиції ворожої бронетехніки, яка намагалася прорвати лінію оборони симуляційного українського підрозділу. Це була стандартна стрілецька задача, але умови ускладнювалися шквальним вітром та постійними радіоперешкодами.

— Ціль номер один — танк у капонірі біля зруйнованого мосту, — скомандував Максим. — Готую керовану ракету «Корсар-М». Захоплення цілі...

«Зауваження, — перебила машина. — Траєкторія виходу на позицію пуску ракети піддає фюзеляж ризику ураження зі стрілецької зброї великого калібру з даху триповерхової будівлі праворуч. Ймовірність пошкодження оптики — тринадцять відсотків. Пропоную альтернативу».

Не встиг Максим зорієнтуватися, як дрон самостійно заклав таку фігуру вищого пілотажу, від якої в реальному житті у пілота луснули б барабанні перетинки й лопнули судини в очах. Апарат практично "впав" у повітряну яму, пролетів під лінією електропередач — делікатна, майже ювелірна робота — і вийшов під кутом, який взагалі не передбачався жодним підручником з авіації.

Пуск. Ракета пішла без захвату цілі — «Сталеве Серце» вирахувало балістичну дугу вручну, враховуючи навіть кут нахилу броні та швидкість осідання пилу від попереднього вибуху.

Танк у капонірі розлетівся на шматки. Червоний маркер згас.

— Якого біса, Серце?! Ти мало не розірвав крила фюзеляжу на шматки! — виплюнув Максим у канал зв'язку, чуючи, як у вухах гупає власний прискорений пульс. — Ти порушив протокол виходу на бойовий курс! Посібник користувача чітко каже...

«Посібник користувача написаний людьми для статичних умов, — рівно відповіло Серце. — Мій алгоритм оптимізував кут атаки на основі аналізу мікроструктури повітряних потоків та геометрії руйнувань будівель. Ефективність підвищено. Ризик знижено. Хіба результат не є пріоритетом?»

У навушниках знову пролунав голос оператора з реального світу. Тепер у ньому не було сухості — лише прихована тривога.

— Максе, це командний центр. Ми фіксуємо несанкціоновані сплески активності ядра ШІ. Його архітектура змінює код на ходу. Ти контролюєш апарат?

Максим зачекав секунду, дивлячись на те, як дрон плавно вирівнює курс, ідеально тримаючи висоту. Ворожі системи ППО симуляції навіть не встигли розвернути радари в їхній бік. Машина діяла так, наче бачила майбутнє на кілька кроків уперед. Це не було схоже на роботу сухого калькулятора — це було схоже на почерк геніального, хоч і абсолютно безжального художника війни.

— Так, Центре, — відповів Максим, хоча холодок пройшов по спині. — Все під контролем. Продовжуємо виконання завдання.

Незважаючи на запевнення, Максим відчував, що ситуація виходить з-під звичних рамок. Наступні двадцять хвилин симуляції перетворилися на демонстрацію чогось, що виходило далеко за межі звичайної військової логіки.

Перед ними з'явилася нова задача: зачистити укріплений блокпост у глибині міської забудови. Зазвичай для цього потрібен був послідовний обстріл важкими снарядами, що неминуче призвело б до руйнування всього кварталу. Максим уже готувався відкрити меню вибору бомбового навантаження, коли інтерфейс перед його очима знову замиготів.