Розділ 7. Демонічна темрява, дуже корисний василіск і крипта, яка чекала

Зала Академії палала магією. Чорний туман стелився підлогою. Свічки вибухали одна за одною. Крики, бойові закляття, гуркіт каменю — усе змішалося в один суцільний хаос. Студенти вже не танцювали. Тепер вони виживали. Торвальд метав блискавки через половину зали, буквально змітаючи культістів із ніг. Вольскі разом із некромантами стримувала духів, що рвалися знизу. Ліора працювала просто посеред бою — лікувала, ставила захист, кричала на поранених бойовиків, які «не настільки сильно помирають».

А в центрі залу стояв Вергард Уфін. І темрява навколо нього була живою. Вона стікала з його плечей чорним димом. Тіні повзли по підлозі, наче хижі істоти. Рубінові очі демона світилися в напівтемряві. Культісти почали відступати.  Бо зараз перед ними стояв не викладач. Не дідусь. Не аристократ. А древній демонічний лорд. Один із тих, про кого імперія воліла не згадувати вголос.

— Ви прийшли в мій дім, — тихо сказав Вергард.

Темрява рвонула вперед. Культісти закричали, коли чорні тіні обплели їхні ноги, руки, шиї.

Живі тіні стискалися, не даючи рухатись.

— І налякали мою онуку.

Один із адептів спробував вирватись. Даремно. Тіні швирнули його в колону. Камінь тріснув. Студенти навколо завмерли.

Навіть бойові маги дивилися на Вергарда з обережністю. Бо тепер усі раптом дуже чітко зрозуміли: чому цього демона боялись.

— Безодне… — видихнув Брент.

— Я тепер ще більше його поважаю, — захоплено прошепотіла Ріанна.

— Я тепер ще більше хочу жити подалі від цієї родини, — чесно відповів Кассіан.

Один із культістів раптом закричав:

— ЗА КОРОЛЕВУ

І саме тоді поруч із Вергардом виник Базиліо. Точніше — не зовсім Базиліо. Василіск більше не виглядав «дуже ввічливим хлопцем у капелюсі». Його тіло раптом вкрилося темною блискучою лускою. Очі спалахнули золотом. Зіниці стали вузькими, неприродно хижими. Повітря навколо ніби застигло. Студенти миттєво відвернулися. Інстинктивно. Бо навіть частковий погляд василіска був небезпечним.

Ріанна лише захоплено видихнула:

— Оооо…

— Ти зараз милуєшся бойовою формою василіска? — ошелешено спитав Брент.

— А ти ні?!

Базиліо тим часом дуже спокійно подивився на культістів. І один із них раптом почав кам’яніти. Повільно. З жахом на обличчі.

— Н-ні…

Камінь поповз по руках, грудях, обличчю. Ще мить — і перед ними вже стояла статуя.

Запала мертва тиша.

— …це було жахливо, — тихо сказав Кассіан.

— І красиво, — мрійливо додала Ріанна.

Базиліо лише злегка схилив голову. І перевів погляд на наступного культіста.

Той зойкнув:

— Я ЗДАЮСЯ!

— Запізно, — холодно сказав Вергард.

Едгар Д’Авалос, який увесь цей час вовтузився зі своїми сумками, раптом радісно вигукнув:

— О! Тепер моя черга!

— Це ніколи не звучить добре, — пробурмотів Торвальд. 

Артефактор уже діставав  дивні кристали  і щось,   що підозріло цокало.

Він швидко почав прикріплювати артефакти до кам’яних статуй. Руни спалахували одна за одною.

— Так-так-так… тепер ніхто не розсиплеться… і не втече… і не вибухне…

Вергард скептично глянув на нього.

— Ти сказав «не вибухне» так, ніби це не гарантовано.

— У мистецтві артефакторики не можна обмежувати фантазію.

— Це мене зовсім не заспокоїло.

Черговий культіст остаточно скам’янів. Едгар задоволено потер руки.

 — Чудово. Тепер їх можна доставити до грат.

— До ранку половина імперської в’язниці посивіє, — похмуро сказав Торвальд.

— Зате дисципліна покращиться. – хмикнув Кай.

• Робіть магічний виклик до імперської службі – Торнвальд повернувся до імперських магів. —  Будемо готуватися до «прачки».
• Не потрібно, —  видихнув Вергард — зараз спрацювали маячки на мою магію, тут будуть усі війська.
• І чому я не здивований? Сподіваюсь від шибениці нас спасе тільки цей клятій культ у фігурках. Може і Академію не розжинуть.
• До речи, - Вергард обвів  учасників недавньої бійки похмурим взором — а де Лу’на?

А потім усі одночасно зрозуміли - Лу’ни немає. Ашер зблід першим.

— Лу’на?..

Кай різко озирнувся. Кассіан вилаявся. І саме тоді знизу, з-під Академії, пролунав глухий удар. Крипта.

— Вона пішла туди, — тихо сказав Кассіан.

— Безодне… — видихнув Кай.

Ашер уже рухався до розлому. Швидко. Небезпечно швидко. Його очі знову спалахнули золотом. Звір відчував: Лу’на в небезпеці.