Розділ 4. Перша некромантська практика або…не залишай дідів наодинці

Старовинне кладовище Морвейнських земель знаходилося за три години їзди від Академії. І виглядало саме так, як має виглядати місце, де некроманти проходять практику:  похмуро;  моторошно;  і так,   ніби сама земля пам’ятає занадто багато мертвих.

Небо від ранку було затягнуте сірими хмарами. Тонкий туман стелився між старими могилами. Криві надгробки виступали із землі, наче зуби якогось древнього чудовиська. А дерева… дерева тут були настільки старими, що Лу’ні здавалося — вони бачили ще перших некромантів.

— Чарівне місце, — пробурмотів Ашер.

— Ти зараз брешеш чи підтримуєш мене? — підозріло спитала Лу’на.

— Я сам ще не зрозумів.

Поряд тихо фиркнув кінь Кассіана. Сам некромант виглядав підозріло спокійним. І це вже було дивно. Бо Кассіан  рідко спав і  постійно хвилювався,  зазвичай дивився на Лу’ну так,  наче вона ось-ось випадково відкриє браму в пекло.

Сьогодні ж він був зібраним. Темна форма старшокурсника сиділа на ньому ідеально, срібні руни на комірі ледь світилися, а довге темне волосся було зібране стрічкою. Лу’на помітила, що кілька першокурсниць уже встигли закохано позітхати йому вслід. І чомусь це її трохи дратувало. Рівно до моменту, поки Ашер не спитав:

— Ти зараз ревнуєш?

— ЩО?!

Кассіан дуже повільно усміхнувся. Небезпечно повільно. О ні. Вони починають.

— Не сваріться через мене, — приречено сказала Лу’на.

— Я не сварюсь, — спокійно відповів Ашер.

— А я поки що просто спостерігаю, — додав Кассіан.

Це звучало ще гірше.

Керівником практики виявився магістр Грейвор. І Лу’на одразу зрозуміла що цей чоловік ненавидить студентів;  життя і, можливо, сам факт існування людства.

Високий, сухий, із абсолютно сивим волоссям, заплетеним у тонку косу. Його темний плащ нагадував жалобну завісу, а гострий ніс і глибокі зморшки робили його схожим на дуже сердитого крука.  Навіть ціпок у нього виглядав осудливо.

— Отже, — скрипуче промовив магістр Грейвор, оглядаючи студентів. — Новий курс недоумків.

— Мені він уже подобається, — тихо сказала Лу’на.

— Я все чую, дитино.

— Тепер трохи менше.

Грейвор примружився. А потім перевів погляд на неї. Довго мовчав. Надто довго.

— А-а-а. Дівчинка-катастрофа.

Лу’на тяжко зітхнула.

— Я починаю звикати до цього прізвиська.

— Не звикай. Це поганий знак.

Грейвор раптом підійшов ближче. Навколо нього пахло  старими книгами  і магією,   яка роками працювала з мертвими.

Його бліді очі уважно вивчали Лу’ну.

— Покажи руки.

— …що?

— Руки. Я не кусаюся. На відміну від деяких ваших родичів.

Лу’на простягнула долоні. Старий некромант кілька секунд мовчав. А потім хмикнув.

— Так і думав. Ти не контролюєш емоції — ти їх душиш.

Лу’на завмерла. Бо це було правдою.

— А тепер слухай уважно. Некромантія — це не про страх. Не про контроль. І навіть не про смерть. Він постукав ціпком по землі. І руни навколо могил м’яко засвітилися.

— Це про прийняття.

Туман навколо ворухнувся. І Лу’на вперше за довгий час не відчула жаху. Тільки… тишу.

Практика почалася погано. Що було традицією. Один студент випадково викликав агресивного духа. Другий зомлів. Третій наступив у прокляте коло. Грейвор навіть не здивувався.

— Слабкий набір. Минулого року хоч хтось горів.

Ашер тихо нахилився до Лу’ни:

— Мені страшно уявити, що для нього “хороша практика”.

— Можливо, масове прокляття.

— Заспокоїла.

Тим часом Грейвор уже ганяв студентів між старими могилами.

— НЕ ТЯГНІТЬ МАГІЮ ЯК ВИМОКЛУ КОВДРУ! ПЛАВНО! ВІДЧУЙТЕ РИТМ!

Його ціпок гучно стукав по каменю.

— Смерть — не хаос! Хаос — це ви!

Кассіан тихо пробурмотів:

— Він мені подобається. В мене зазвичай Вольська практику вела.

— Ви всі некроманти однаково дивні, — заявив Ашер.

— Це говорить напівдемон-перевертень.

— Справедливо.

До вечора Лу’на була виснажена. Але…вперше за дуже довгий час її магія була спокійною. Не рвалася назовні. Не здригалася від страху. Не тягнулася до всіх навколо. Вона слухалась. І це відчувалося майже нереально.

Грейвор мовчки стояв поруч, спостерігаючи, як дівчина проводить рукою над старим надгробком. Тонка темна магія лягала рівно. Точно. Красиво.

— Нарешті, — буркнув старий. — Перестала поводитися як переляканий цвинтарний кіт.