Розділ 2 Страх перед невідомим

Просидівши так близько години, мені стало нудно, а спати я ще не хотіла. Тому я відчинила двері і вийшла на двір. Коли я поглянула на небо, побачила мільярди зірок і змогла детально розгледіти Чумацький Шлях у всій його красі. Ми з татом жили не далеко від міста, де всюди було світлове забруднення, через яке неможливо було спостерігати за зоряним небом. Але тут, серед лісу, далеко від цивілізації, все було інакше. Не було ліхтарів, що освітлюють все довкола, не було машин, що постійно гудуть і вдень, і вночі, не залишаючи спокою. Лише тут я відчула, що таке справжнє життя, слухаючи звуки природи: спів невідомої пташки, що відлунював від старої копанки, шелест лісу та дерев. Я спостерігала за природою у всій її красі.

Сидячи на старому дерев’яному ганку, я відчула, як мене огортає тиша і спокій. Легка прохолода нічного повітря освіжала мої думки. Десь далеко за деревами я почула якесь шумування – можливо, це були кроки тварини або ж просто вітер грався з листям. Небо, всіяне зорями, здавалося таким безмежним, а я відчувала себе маленькою частинкою цього величезного світу.

Раптом я почула, як двері за мною скрипнули, і тато вийшов на двір. Він тихо сів поруч зі мною, не кажучи ні слова. Ми обоє просто дивилися на небо, насолоджуючись моментом. Я відчувала його тепло поруч і розуміла, що такі миті безцінні. Ми сиділи так довго, просто слухаючи нічні звуки та вдихаючи свіжий лісовий аромат.

– Знаєш, – нарешті заговорив тато, – колись давно, я теж часто виходив сюди вночі. Дивився на зірки і мріяв. Мріяв про майбутнє, про подорожі, про життя. А тепер я тут з тобою, і це краще за всі мої мрії.

– Його слова торкнулися мого серця, і я відчула теплоту і вдячність за ці моменти разом. Ніч продовжувалася, а ми все сиділи і дивилися на зорі, насолоджуючись тишею і спокоєм, які дарувала нам природа.

Після деякого часу тато тихо сказав: "Час вже пізній, нам пора спати." Я кивнула, не бажаючи порушувати цю чарівну мить, але розуміючи, що йому треба відпочити. Ми піднялися з ганку і пішли до хати. 

Зайшовши до кімнати, я ще раз глянула на небо крізь вікно, запам'ятовуючи цей прекрасний вечір. Ми з татом побажали один одному на добраніч, і я лягла в своє ліжко, відчуваючи спокій і задоволення від проведеного часу разом.

Нічна прохолода і звуки природи за вікном швидко занурили мене в глибокий сон, і мені снилися зорі, ліс і ті прекрасні моменти, які ми провели разом під небом, всіяним мільярдами зірок.

Коли я прокинулась серед ночі, я почула дивні звуки, що линули нізвідки. Звук був схожий на повівання вітру, який дуже вміло промовляв моє ім'я. Мені стало цікаво, звідки йшов цей звук, і, обійшовши всю хату, я так і не зрозуміла, звідки міг йти той легкий шепіт. Тому я подумала, що мені здалося, і знову лягла в ліжко.

Полежавши кілька хвилин, роздивляючись у вікні зірки, я побачила, як біля вікна з’явилось світло, наче до вікна спустилась зірка. Потім декілька маленьких миготливих теплих крапок з’явились поруч. Я зрозуміла, що це можуть бути світлячки, але мені стало дуже цікаво подивитися на них ближче.

Взявши ліхтарик, я тихенько пішла до вікна. Відкривши його, я побачила, як світлячки танцюють у нічному повітрі, створюючи чарівну атмосферу. Їхні маленькі тіла сяяли, ніби крихітні зірочки, що спустилися з неба, щоб прикрасити нашу ніч.

Я вийшла на двір, щоб ще ближче побачити це диво природи. Світлячки не боялися мене, і деякі навіть підлетіли зовсім близько. Їхнє світло було м’яким і теплим, воно огортало мене і створювало відчуття казки. Я стояла серед цього чарівного світла, відчуваючи себе частиною природи, і насолоджувалася моментом.

Тут я почала відчувати чиюсь присутність, та поряд нікого не було. Мені стало страшнувато, мороз і холод пройшли через моє тіло, проймаючи страхом. Я злякалася і пішла до дверей. Раптом, хоча на дворі не було сильного вітру, двері до будинку самі зачинилися переді мною. Я ще більше перелякалася і побігла до дверей. Коли я взялася за ручку, посвічуючи ліхтариком, я побачила дивну тінь, яку зловило світло від ліхтарика. Але посеред двору не було нічого, що могло б створити таку рухому тінь.

Я сильно занервувала і швидко зайшла на ганок, замкнувши двері. Та тут від дверей пролунав дивний звук, наче по них сухою гілкою з дерева провели. Моє серце зляку закалатало. Я швидко побігла до ліжка і лягла, бо поряд з татом і бабусею мені не так страшно. Знала, що що б не сталося, вони мене захистять. Лежачи в ліжку, я намагалася заспокоїтися, прислухаючись до їхнього рівного дихання. Поступово страх відступив.

Коли я майже заснула, я почула шепіт у квітках біля вікна. Перелякано зазирнувши у вікно, я побачила чорну невідому невелику сутність. Швидко взявши ліхтарик і посвітивши, я виявила, що це була маленька собачка, яка бігала біля вікна.

Я сама з себе засміялася, відчуваючи, як напруга спадає. Лягла назад у ліжко, відчуваючи полегшення. Через трохи я заснула.

Коли вже настав ранок і я прокинулась, я побачила, що вдома нікого немає. Тому я пішла надвір і побачила, як тато з жахом на щось споглядає.

–  Як спалось? – запитав він, але його голос був якийсь незвичний, схвильований.

Я не зрозуміла, що коїться, і підійшла ближче. Тато стояв біля дверей, і коли я поглянула на них, у мене відібрало дар мови. На дверях були злегка помітні сліди, наче кігтями протягли по дереву.

Тут до мене дійшло, що таки вчора щось до будинку приходило, щось невідоме й можливо небезпечне. Страх, який я відчувала вночі, знову почав підніматися в мені, але тепер я була впевнена, що це не було просто плодом моєї уяви.

Я стояла поруч із татом, дивлячись на сліди на дверях, і відчувала, як страх знову охоплює мене. Тато, помітивши мій стан, обійняв мене, намагаючись заспокоїти.

–  Все буде добре, – тихо сказав він, хоча в його голосі відчувалася напруга. – Ми розберемося, що це було.

Ми вирішили разом оглянути територію навколо будинку. Вийшовши за межі подвір’я, я помітила дивні сліди на землі, які вели до лісу. Тато підійшов ближче, уважно розглядаючи їх.