Епізод 12: Гномо-богатирі та мікроменеджмент

У глибокій печері, яка раніше називалася «Шахта №7», а тепер гордо іменувалася «Штаб-квартира Витязів Малого Калібру», стояв гул. Хлопчик-мізинчик, який обіймав посаду антикризового менеджера, люто походжав полірованою поверхнею дубового столу. Його крихітні лаковані туфлі видавали сухий, роздратований стукіт.

Перед столом, вишикувавшись у криву шеренгу, стояли Сім Гномів. Але це вже не були ті милі хлопці у різнокольорових ковпаках. Після проходження інтенсиву «Шлях воїна: від підземель до застав» вони вирішили, що їхнє істинне покликання — захист геополітичних інтересів лісу.

— Так, мужики, підбиваємо підсумки кварталу! — Хлопчик-мізинчик різко зупинився і змахнув планшетом, розмір якого для нього був порівнянний із плазмовим телевізором. — Де планові показники щодо алмазів? Де графіки виробітку? Чому в шахті замість стукоту кирок чути лише хорові завивання та дзвін порожніх кубків?

Найбільший гном, Простак, який тепер носив кований шолом із рогами, що постійно переважували його голову вперед, зробив крок із шеренги. На ньому була кольчуга, явно перешита із залізної сітки для паркану, і вона волочилася за ним, як шлейф весільної сукні.

— Ми тепер не копаємо, начальник, — пробасив він, намагаючись надати голосу сталевого блиску. — Ми пройшли переатестацію. Тепер ми — Сім Богатирів, філія «Лісовий Дозор». Нам статус не дозволяє в шахті горбатитися і пил ковтати. Ми тепер — стратегічний резерв держави-матінки.

— Яка держава-матінка у вапняковому пласті?! — закричав Хлопчик-мізинчик, від чого його голос зірвався на ультразвук. — Які кордони?! Ви зростом мені по пояс, якщо я на пальчики стану! Вас будь-який заєць-переросток у полон візьме, просто накривши порожнім кошиком!

— Зате у нас імпортозаміщення у повному розпалі, — гордо вставив гном Бурчун, поправляючи на плечі величезну дубову палицю. Палиця була втричі більша за самого Бурчуна, тому він не стільки ніс її, скільки служив для неї підпоркою. — Ми тепер не співаємо це ваше західне «Хай-хо, хай-хо». Це непатріотично і шкодить дрібній моториці. Тепер наш гімн — «Ой, то не вечір, то не вечір».

— І замість кирок у нас тепер спецзасоби! — додав Чхун, ледь не впустивши на ногу свою палицю. — Правда, щоб підняти одну таку «дубину народної люті», нам доводиться об'єднуватися у ланки по чотири особи, зате як солідно з боку виглядає! Ворог бачить — колода сама повзе, і впадає у когнітивний дисонанс.

Хлопчик-мізинчик відчув, як у нього починає сіпатися ліве око. Він відкрив файл із позначкою «Крайні заходи» і вивів зображення на проєктор.

— Значить так, «витязі» недороблені, — у його голосі прорізався холод, від якого затремтіли сталактити. — Або ви завтра до восьмої ранку видаєте на-гора п'ять карат найчистішої ювелірки, або я задію протокол «Чисті П’яти».

Гноми синхронно зблідли. Кольчуги зрадницько задзвеніли від тремтіння.

— Я дзвоню Білосніжці, — продовжував Хлопчик, методично гортаючи фотографії в планшеті. — Вона якраз закінчила курси «Інспектор санітарного нагляду». Вона приїде сюди з відром дігтярного мила, жорсткими мочалками і змусить вас мити руки, вуха і — увага! — чистити бороди тричі на день. З використанням кондиціонера!

У печері повисла мертва тиша. Страх перед гігієною, дисципліною та необхідністю міняти шкарпетки щодня був набагато сильнішим за будь-який патріотичний порив.

— П'ять карат? — перепитав Бурчун, обережно кладучи палицю на підлогу. — Начальнику, ну чого ти одразу з козирів заходиш? Ми ж просто... в образ вживалися. Маркетинг, розумієш?

— До завтрашнього ранку, — відрізав Хлопчик-мізинчик. — І щоб ніякого «Ой, то не вечір»! Тільки звуки ударів металу об камінь. Марш у забій, богатирі кишенькові!

Гноми, плутаючись у довгих кольчугах і лаючись під ніс, побрели в бік шахти. Імпортозаміщення імпортозаміщенням, але перспектива зустрітися з Білосніжкою та її мочалкою була найстрашнішою загрозою в їхньому казковому житті.