Епізод 14. Пришестя Кощія

Атмосфера просвітлення в хатинці Баби-Яги була грубо порушена звуком сирени, що нагадував скрип незмащених дверних завіс у склепі. Прямо на грядки з пророщеною лободою викотилася чорна матова труна на коліщатках із низьким кліренсом та синіми мигалками з магічних кристалів.

Двері труни повільно відкинулися вгору (у стилі «крило чайки»), і з неї вийшов Кощій Безсмертний. На ньому був костюм-трійка із сірої акулячої шкіри, зшитий так бездоганно, що здавалося, ніби він тримається прямо на кістках. На переніссі поблискували окуляри в роговій оправі, за якими виднілися очниці, повні юридичної темряви та цифр. У руках він стискав портфель зі шкіри дракона-неплатника.

— Усім залишатися на своїх місцях, — проскреготав Кощій, і повітря в хатинці миттєво охололо до температури вічної мерзлоти. — Головний інспектор об'єднаного департаменту «Смерть і Податки». Перевірка планова, раптова і, враховуючи мою специфіку, — вічна.

Баба-Яга, яка щойно роздумувала про високі вібрації, миттєво перейшла на низькі частоти виживання. Вона почала судомно засувати ногою під прилавок трилітрову банку з каламутною рідиною, на якій було написано: «Сльози єдинорога. Не для продажу».

— Ой, Кощіюшку, соколе ти наш чахнучий! — заголосила вона, натягуючи фальшиву усмішку. — Якими долями в нашому екопросторі? Ми тут виключно оздоровленням нації займаємося. Чеки не вибиваємо — у нас тут усе по любові, на довірі, у потоці...

— На довірі, громадянко Яго, будується тільки голка в яйці, та й та застрахована в офшорах, — сухо зауважив Кощій, розкриваючи папку, з якої вивалився сувій завдовжки у тридцять три богатирі. — У вас тут несанкціоноване використання хатинки як комерційної нерухомості на курячій тязі. Де ліцензія на біохакінг? Де податок на додану вартість магічних бульбашок?

Кощій обвів поглядом кімнату і зачепився очима за Буратіно, який завмер із в'язкою дров, намагаючись зобразити вішалку.

— Почнемо з вас, громадянине Поліно, — Кощій підійшов до Буратіно впритул, і від його подиху на паперовому ковпачку хлопчика виступив іній.

— Я... я просто повз проходив, я — елемент ландшафту! — проскрипів Буратіно, не рухаючи зіницями.

— У базі даних ви числитеся як індивідуальний підприємець «Піноккіо-Груп», — Кощій звірився з документами. — Минулого кварталу ви задекларували п'ять золотих як «венчурні інвестиції в агропромисловий сектор Поля Чудес». Питання перше: де дерево з монетами? Якщо воно виросло — де податок на надприбуток? Якщо не виросло — чому не оформлено збиток через банк «Аліса та Базиліо»?

— Так вони... вони це... диверсифікували мої кошти! — заїкався Буратіно. — У мене взагалі нічого немає, крім куртки з обгорткового паперу!

Кощій повільно простягнув кістлявий палець і помацав рукав Буратіно.

— Папір — це стратегічний ресурс, — монотонно вимовив інспектор. — Він підлягає оподаткуванню як носій потенційної інформації. До того ж, ви використовуєте власний ніс як вимірювальний прилад, що не пройшов повірку в Палаті Мір і Ваг. Це штраф за несертифіковане обладнання.

Буратіно поник. Його ніс, що зазвичай гордо стирчав угору, під вагою податкових претензій схилився до підлоги.

— І ви, Сірий, — Кощій повернувся до Вовка, який усе ще тримав склянку зі смузі. — Чому на вас рожеві шпильки? Це використання іноземних аксесуарів без сплати ввізного мита? Чи ви надаєте послуги перукаря без реєстрації в додатку «Мій Податок.Казка»?

Вовк подивився на Кощія, потім на смузі, потім знову на Кощія і тихо прошепотів:

— Забирай мене в боргову яму, начальник. Там хоч мох на стінах є, він точно калорійніший за цю ряску...

Кощій зробив помітку в сувої грифелем, який ніколи не тупився, і поправив окуляри. Шоу «Казковий аудит» тільки починалося.