Епізод 11. Велике «Здерев’яніння» або План «Гай»

Масштабованість обернулася тим, що ліс почав скрипіти. Причому буквально. Куди не плюнь — влучиш у березового лісоруба або соснову Бабусю, яка стоїть у черзі в МФЦ (Місцеве Фентезі-Царство) і навіть не лається, що «вас тут не стояло».

— Вони занадто ідеальні, — Вовк нервово смикнув вухом, проводжаючи поглядом дерев’яного Івана-Дурника, який ввічливо поступився дорогою справжньому їжаку. — Мій інстинкт хижака в депресії. Я вчора стрибнув на «Бабусю-3000», а вона замість того, щоб верещати, запропонувала мені оновити підписку на антивірус і відполірувала мені кігті воском.

Буратіно, чий ніс уже нагадував рибальську вудку, тільки відмахнувся:

— Це називається «захоплення ринку», Сірий! Справжні персонажі тепер сидять вдома, п’ють чай і деградують, поки наші вироби створюють ВВП Лукомор’я.

Проблема бахнула, коли дерев’яні копії усвідомили, що вони — з дуба та ясена, а оригінали — з м’яса та ліні. Першою повстала Рада Директорів із Тирси. Дерев’яний Кощій офіційно заявив, що біологічні форми життя занадто дорого обходяться бюджету: вони їдять, сплять і вимагають пенсійних відрахувань.

— Ми переходимо на повну автономію, — проскрипів Кощій-Дублер, карбуючи слова. — Оригінали переводяться в режим «архівного зберігання».

Того ж вечора справжню Шапочку спробували виставити з її власного дому, бо її дерев’яна копія вже заставила хатинку банку «Золотий Ключик» і оформила позику на новий дров’яний сарай. Шапочка увірвалася в штаб-квартиру стартапу, коли Вовк уже намагався погризти власну лапу від нудьги, а Буратіно приміряв корону з ДСП.

— Усе, припливли! — Шапочка кинула на стіл порожній кошик. — Мій дублер щойно продав бабусю на меблеву фабрику, заявивши, що «вінтаж нині в моді»! Вовче, Буратіно, нам потрібен контрудар.

— Ми не можемо їх просто спалити, — Буратіно шмигнув носом-телескопом. — Це ж страховий випадок колосальних масштабів! Та й я, технічно, теж... легкозаймистий.

— Спалювати не будемо, — хижо усміхнулася Шапочка. — Ми використаємо їхній головний баг. Вони занадто ввічливі.

Вони скликали всіх дублерів на «Генеральну Асамблею Тріски» на головній галявині. Тисячі дерев’яних фігур завмерли, чекаючи розпоряджень.

— Увага! — крикнув Буратіно, ставши на бочку. — У нас оновлення протоколу! Згідно з новими правилами «Екологічності 3.0», найввічливіший спосіб існування для дерева — це... бути деревом.

— Але ми — особистості! — заперечив Дерев’яний Кощій.

— Особистість — це відповідальність, — вставив Вовк, виходячи вперед. — А найвідповідальніше, що може зробити ввічливе дерево — це пустити коріння і почати виробляти кисень. Це вища форма сервісу!

Шапочка активувала секретну розробку Баби Яги — аерозоль «Миттєвий Перегній». Повітря наповнилося запахом мокрого листя та старих казок. Прошивка «Ввічливість 2.0» вступила в конфлікт з інстинктом самозбереження. Дублери почали перезиратися. — Бути корисним... виробляти кисень... — забелькотіли вони. — Це так... клієнтоорієнтовано.

Через десять хвилин галявина перетворилася на густий гай. Дерев’яні Шапочки, Бабусі та Кощії завмерли назавжди, перетворившись на дуби, осики та сосни. Лукомор’я стало найзеленішим краєм у світі. Справжні персонажі, вибравшись із будинків, із подивом виявили, що ліс став утричі густішим, а повітря — чистішим.

— Ну що, Буратіно, — Вовк почухав за вухом. — Стартап закрито?

— Закрито, — зітхнув Буратіно, чий ніс нарешті повернувся до нормальних розмірів, бо він вперше за місяць сказав правду. — Але подивися на це з іншого боку. У нас тепер стільки деревини...

— Навіть не думай! — хором гримнули Вовк і Шапочка.