Епізод 5: Кощій Безсмертний і стартап «Смерть як сервіс»

Робота в IT швидко показала Вовкові, що «випробувальний термін — три укуси» — це не метафора, а корпоративна культура.

Після третього «стрес-тесту» (який включав шафу, що падає, кашу з автопідігрівом і крісло з характером) Вовк вийшов із будинку ведмедів із новим розумінням життя.

— Ні, — твердо сказав він. — Технології — це добре. Але коли будинок розумніший за тебе — це вже токсичні стосунки.

Він ішов лісом, аж поки не натрапив на оголошення, прибите до кривого дерева:

«Кощій Безсмертний шукає спеціаліста з оптимізації процесів. Досвід необов’язковий. Бажано — наявність інстинкту самозбереження (хоча б теоретично).»

Вовк хмикнув.

— Ну нарешті. Робота за профілем.

Палац Кощія виглядав так, ніби архітектор надихався словом «похмуро» і не знав інших.

Усередині його зустрів сам господар — сухий, як дедлайн, і такий же невідворотний.

— Ти хто? — спитав Кощій, не підводячи очей від ноутбука.

— Вовк. Сірий. Універсальний спеціаліст, — бадьоро відповів той. — Ламаю, тестую, іноді виживаю.

Кощій кивнув.

— Чудово. Нам якраз потрібен хтось, хто розуміє, де в системи слабке місце.

— А що за система? — насторожився Вовк.

Кощій повернув до нього екран.

На ньому була схема:

Голка → Яйце → Качка → Заєць → Скриня → Дуб → Ланцюг → Я.

Вовк моргнув.

— Це що… квест?

— Це архітектура мого безсмертя, — спокійно сказав Кощій. — Але вона застаріла. Надто багато точок відмови. Треба спростити.

— А навіщо спрощувати? — не зрозумів Вовк. — Чим складніше, тим безпечніше.

Кощій подивився на нього як на людину, яка щойно запропонувала зберігати паролі на папірці.

— Чим складніше — тим більша ймовірність, що хтось випадково все зламає.

Вовк задумався.

— Справедливо… Я, наприклад, ламаю все навіть без плану.

— Ось, — кивнув Кощій. — Ти нам і потрібен.

За годину Вовк уже стояв перед дубом.

— Значить, усередині скриня… у скрині заєць… у зайці качка… — бурмотів він. — Це не архітектура, це матрьошка на максималках.

— Починай, — сказав Кощій, роблячи нотатки.

Вовк знизав плечима й перекусив ланцюг.

Ланцюг луснув.

— Непогано, — пробурмотів Кощій.

Вовк відкрив скриню.

Звідти вискочив заєць.

— О, класика! — зрадів Вовк і кинувся за ним.

Через три хвилини:

— Стій! Я не на полюванні, я на роботі!

Заєць не оцінив корпоративної етики й пришвидшився.

Вовк спіткнувся, врізався в дерево, звідки вилетіла качка.

— Та ви знущаєтесь?! — завив він.

Він підстрибнув, спіймав качку (суто випадково), упустив яйце.

Яйце розбилося. Настала тиша. Кощій завмер.

Дуже повільно повернув голову.

— Ти… — тихо сказав він.

— Я… — так само тихо відповів Вовк. — Здається… оптимізував.

Кощій подивився на свої руки.

Потім на Вовка.

Потім знову на руки.

— Я… відчуваю… коліна… — прошепотів він. — І спину… І… податки…

— Вітаю, — обережно сказав Вовк. — Ви перейшли на базовий тариф «Смертність 1.0».

Кощій сів.

— Це… дивно… — сказав він. — Але, знаєш… якось навіть легше.

Вовк обережно підійшов.

— Тобто… ви не будете мене вбивати?

Кощій підвів погляд.

— Ні. — Але тепер ти мій консультант.

— З чого? — насторожився Вовк.

— Із життя, — сказав Кощій. — Я стільки часу уникав смерті, що взагалі не розумію, що робити далі.

Вовк видихнув.

— О… це я вмію.
Перше правило: не лізь туди, де є зайці, качки й складні схеми.
Друге: якщо схема є — ти її вже зламав. Змирися.

Кощій кивнув.

— А третє?

Вовк задумався.

— Третє… — він подивився вдалину. — Іноді простіше бути звичайним.

Кощій підвівся.

— Ходімо, звичайний. Покажеш, як жити без голки в яйці.

Вовк пішов поруч.

— Спочатку — їжа, — сказав він. — Потім — нічого не робити. Це важливо.