****

 Опинившись на волі, я вирішив не затягувати з проханням Вершника, бо… думаю, на моєму місці ніхто б не зволікав. Тому, плюнувши на пари, побіг за вказаною адресою. Потрібний будинок відшукав одразу. Під’їзні двері виявилися відчиненими, тож маятися під ними не довелося, і я відразу рвонув на третій поверх, де мене миттю перехопили двоє кремезних хлопаків. Притиснувши до стінки, вони суворо запитали:
 — Ей, шушеро, ти куди лижі нагострив? Тебе хтось кликав?..
 — У мене малява до Шведа з кичі. Важлива, — з викликом поглянув я на них. — Якщо не передам, на вас косяк ляже.
 Хлопці, зачувши блатну феню, відразу попустилися і, більше не ставлячи питань, навіть двері переді мною відчинили. Щоправда, один із них швиденько забіг наперед — напевно, аби попередити того Шведа про гостя. От я за ним і рушив, бо трикімнатна квартира була вщент заповнена народом. Зі спальні хихотів дівочий голос, у ванній пацани реготали над бульбулятором, а ще в одній напівпорожній кімнаті якийсь здоровань щосили калатав боксерську грушу. І тільки в третій кімнаті, за невеличким столом поміж трьох диванів, розмістилася група чоловіків, які хоч і були в цивільному, проте обличчями один в один нагадували мешканців КПЗ. Серед них виділявся не те щоб зростом чи тілобудовою, а якось особливою внутрішньою харизмою стрижений блондин у чорній, як і в мене, сорочці. Тільки, на відміну від моєї, його руки та груди були синіми від наколок. Займався він тим, що грав зі своїми корешами в карти.
 Охоронець, який зустрів мене біля дверей, нахилився до блондина і щось прошепотів на вухо.  Вислухавши того, Швед, навіть не дивлячись у мій бік, запитав:
 — І від кого там звістку ти нам приніс, пташко перелітна?
 — Від Вершника. Він велів передати… — почав я і враз зупинився. Поглянувши на товаришів ватажка, про всяк випадок перепитав: — При них можна?
 — Звісно, кажи, тут сьогодні всі свої, — кивнув Швед, який, зачувши, від кого звістка, вмить кинув карти й приготувалися уважно мене вислухати.
 Ну, я їм і виклав усе, що мне переказав Вершник, додавши наприкінці:
 — …І сказав бути там третього дня.
 — А це точно від Вершника? — раптом перепитав один із компанії, трохи схожий на азіата. — А може, ти засланий козачок і нині фуфло галіме нам гониш, під пастку ментівську хитро підводиш? Га, фраєре? Може, Вершник ще щось казав?
 — Так, він сказав, аби я після того, як повідаю про розклад, ще раз пояснив якомусь корейцю: третього дня — це рахуючи від сьогоднішнього дня, тобто післязавтра. А якщо каже «через три дні» — то це починаючи від завтрашнього і на четвертий. Бо, мовляв, поки до того дійде, він братві всі печінки виїсть! — відповів я, викликавши бурю реготу.
 Усі присутні за столом заходилися дружно шпиняти того недовірливого азіата, на що той почав ображено бурчати:
 — А ви ніби всі такі розумаки! А самі навіть не знаєте, як оту балаканину пояснити…
 — Тебе як звати, малий? — запитав Швед.
 — Лук’ян. Лука, — чомусь скоротив я своє ім’я.
 — На районі не ображають?
 — Ну, не те щоб…
 — Зрозуміло. Тримай мій номер телефону. Як будуть ображати — дзвони, я одразу хлопаків пришлю чи й сам приїду. А це на тобі подарунок за те, що братву уважив і інфу так швидко доніс. Сам робив, калений — ріже наче бритва. Користуватися наразі не навчу, на це треба час, але як припече — одразу ріж або тикай по обличчю. Тема перевірена, ссуться, навіть коли компанією проти одного. Все, бувай, Луко!
 Перед цим він із силою увігнав викидний саморобний ніж у стільницю поруч зі мною, та так жорстко, що я ледве його звідти витягнув.
 — Фарту вам, хлопці, — про всяк випадок кинув я на прощання, аби не піти як лох, і, почувши приязні відгуки, швиденько рушив до виходу.
 Ну й деньок у мене видався нині, ворогу не побажаєш! На заняття вже, напевно, не піду, бо після такого стресу краще додому йти. А я ж за всіма цими життєвими перипетіями навіть не здогадався б, що у нас і донині отакі бандитські хати існують. Адже про рекет та гоп-стоп нині й не чути, тож цікаво, чим же вони промишляють? Хоча з якого дива мені цікаво? Та краще взагалі не знати й не чути про їхні справи — легше спати буду. Тож навіть не озираючись, міцно стиснувши викидуху в кишені та поправивши рюкзак за спиною, я швиденько потопав до зупинки.
 Пізненько ввечері повернулася моя маман — вся задоволена та щаслива. Вона з порога повідала, що вдало владнала свої справи з фермером. Землі від бабці разом із городом за документами вийшло трохи менше гектара, тож сума склала аж чотири з половиною тисячі умовних одиниць, що для нас було просто нереальним баблом! Частину коштів, за наполяганням подруги-банкірки, мати одразу поклала на депозит. Та ж подруга сама все оформила й показала, як найкраще зробити. А на решту грошей на вихідні вона запланувала грандіозний рейд по закупках: тієї ж картоплі, олії та крупів, а також необхідного одягу та взуття. Ще й суворо попередила мене, аби нічого на ці вихідні не планував, бо треба буде все оте добро тягати на наш п’ятий поверх. Ліфта ж немає, а наймати когось — це зайву копійку з сімейного бюджету викладати, коли в нас і так режим жорсткої економії.
 Загалом, планів на вихідні в мене все одно ніяких не було: дівчини немає, шкільні друзі — хто де, а більша частина взагалі за кордоном. В універі я ще, власне, ні з ким і не здружився, тож легко погодився допомогти їй у хатніх справах.

Сподобалася новинка? ❤️ Ставте лайк, додавайте до бібліотеки та підписуйтеся на сторінку автора. Ваша підтримка — найкраща мотивація для нових розділів! 💎