Мокрина об'єднує серця.

Над Маріїнським парком зібралися хмари й літній вітерець почав надувати прохолоду майбутньої зливи. Однак це зовсім не налякало людей, котрі гуляли бруківкою, навпаки, дозволило всім трохи охолонути від липневої спеки. 

Полегшення відчув і молодий Дмитро, який на відміну від інших завбачливо прихопив з дому парасольку. 

— Знав же, буде дощ, — задоволений собою, прошепотів хлопець і, немов справжній пророк, попрямував між деревами до відомого «Мосту закоханих». — Навіть якщо небо вибухне, усе одно звідси не піду. Я повинен про все подумати. А це чарівне місце допоможе розібратися у проблемі моєї самотності. 

Дмитро продовжував шепотітися і наближатися до наміченої цілі. 

— Ось би й мені так постаріти з коханою, — тужливо промовив він, минаючи бронзову експозицію. — Але де там... 

Хлопець опустив голову. 

— Жодна дівчина не хоче зі мною дружити. І так було завжди. А двадцять п'ятий рік вже позаду. 

Вкрай сором'язливий і навіть трохи відлюдкуватий Дмитро страждав від свого характеру і, крім батьків, жодних друзів не мав. Зовнішністю хлопець вдався, але щоразу, коли він міг зав'язати стосунки, скритність і надмірна мовчазність відштовхували дівчат. Похід до Маріїнського парку для самітника зовсім не був випадковістю, хлопець шукав дива і припускав, що «Міст закоханих» допоможе йому. 

Так чи інакше, але крапельки води, котрі посипалися з неба, змусили відвідувачів парку негайно покинути відкритий простір і сховатися під деревами. 

— Ось і дощ, — цього разу не зрадів власній передбачливості Дмитро, і не без причини. 

«Міст закоханих» спорожнів і лише безліч замочків на поруччі складали йому компанію. 

— Це знак, — дуже засмутився хлопець. — Тепер я постарію сам. 

Він розвернувся і вирішив знайти лавицю, де зможе на самоті пожаліти себе. 

За цим заняттям під крислатою парасолькою його застала старенька, одягнена не за погодою в довге пальто з махровою хусткою на голові. 

— Перепрошую, юначе, — звернулася вона до самітника. — Ви не проти, якщо я примощуся поряд? Укриюся від дощу під вашою парасолькою? Відчуваю зараз добряче лине і навіть дерева не врятують. 

Сором'язливий хлопець спочатку розгубився, але опанував себе і погодився. 

— Авжеж, — несміливо вимовив він і додав: — На лавці місця всім вистачить. 

— От і добре, — пірнула під парасольку Мокрина. 

А краплинки дощу набирали обертів. 

— Ви тут сам? — ніби ненароком запитала старенька, зовнішність котрої зовсім не збентежила зайнятого власною проблемою Дмитра. 

— Сам… — сумно відповів він і глибоко зітхнув. 

— А чому такий симпатичний хлопець гуляє наодинці? — не припинила ставити запитання Мокрина. — Дівчат, яким потрібен гідний партнер, багато. Ви ж такий? 

Незнайомка посміхнулася. 

— Так, — пролунала задумлива відповідь. 

— Чудово, — не припиняла розтягувати зморшкуваті губи старенька й запропонувала: — Тоді озирніться довкола. Он, наприклад… 

Старечий палець потягнувся в бік самотньої дівчини під липою. 

— …молоде янголятко не було б проти сховатися під вашою парасолькою. Запропонуйте, не соромтеся, а я підтримаю. Не со-ром-те-ся… 

Уже хотів сховатися під уявну черепашку хлопець, але Мокрина йому не дозволила. 

— Змарнуєте шанс, потім будете життя маятись і шкодувати. Мені колись довелося відмовитися від власної долі — не поїхала з коханим. Потім він шістдесят років жив у моєму серці, а інша людина не змогла збудити нові почуття. Якби не діти, померла б від горя. Не втрачайте шансу. Не повторюйте чужі помилки. Тим паче, що назріває злива. Шкода дівчини, змокне бідолаха. Змок-не бі-до-ла-ха… 

Хлопець ніби почав звільнятися від уявної черепашки та надірваним голосом сказав: 

— Я не дозволю. Прямо зараз піду. 

Він затупцював на місці, однак тіло так і лишилося прикутим до лавки. 

— Янголятко! — хрипкуватим голосом крикнула дівчині під липою Мокрина. — Не мокніть, будь ласка. Ідіть негайно до нас! Парасолі на всіх вистачить. Напевно, Дмитро знав, що доведеться ховати панночок від дощу. 

Вимовлені фрази викликали у хлопця раптове заціпеніння і передусім від названого незнайомкою власного імені. Дівчина під липою широко посміхнулася та із задоволенням прийняла пропозицію. 

— Щиро дякую! 

Вона підбігла до лавки й, пірнаючи під парасольку, сміливо вхопилася за руку Дмитра, яка, наче у треморі, ледве утримувала парасольку. 

— Ну-бо, я вам допоможу. 

Красуня зустрілася очима з вкрай сором'язливим хлопцем і завмерла. Блакитне обрамлення темних зіниць молодої людини так і заворожили незнайомку, змусивши пару дивитися одне на одного не менше кількох хвилин. А коли злиття сердець відбулося, дівчина схвильовано запитала: 

— Де ваша бабуся? Куди вона поділася? 

Немов у трансі від раніше небачених відчуттів, Дмитро озирнувся і йому здалося, що старенька якраз вмостилася на постаменті та міцно обійняла Луїджі.