Презентація експозиції і Луїджі допомагає знайти ключик.

Маріїнський парк потопав у зелені та розносив голоси безлічі гостей, коли бронзову експозицію двох стареньких обступили представники мерії, перехожі та журналісти. Відповідальний момент так і навис над майданчиком біля «Мосту закоханих», де мала відбутися урочиста промова місцевого градоначальника.

Воістину самозакоханий і вкрай егоїстичний політик у дорогому костюмі збирався з думками та не міг придумати, як розв’язати проблему тимчасового затьмарення його персони блискучим пам'ятником. А Луїджі та Мокрина справді сяяли у променях недільного сонця і, здавалося, їхні міцні обійми були лише моментом, за яким настане пристрасний поцілунок. 

Звісно, пихатому мерові не подобалося, що публіка раптом забула про нього і, як божевільна, свердлила очима бронзовий костюм старого та реалістичне пальто його зморшкуватої обраниці. Авжеж скульптори постаралися й спромоглися передати зворушливий момент довгоочікуваної зустрічі двох колись розлучених та знову долею зведених людей. 

— Кхе-кхе, — спочатку ненав'язливо прокашлявся мер. 

Проте це не допомогло відвернути сотні очей від витвору мистецтва на невеличкому постаменті. 

— Вітаю вас, дорогі городяни! 

Чоловік далеко за сорок трохи подався вперед і мікрофон допоміг струсити юрбу біля мосту. 

— Як ваш шановний мер, — авжеж не забувся про себе нарцис, — хочу розпочати з головного. Мені вдалося зробити для міста симпатичний пам'ятник. 

Він мигцем зиркнув на скульпторів, які стояли неподалік. 

— Відтепер кохання буде зафіксовано в обіймах бронзових голубків і, сподіваюся, ви хоч ненадовго відірвете від них свої очі та поглянете на мене. Хі-хі-хі... 

Мер про всяк випадок прикрасив посмішкою своє намащене пудрою обличчя, проте Луїджі та Мокрина залишилися поза конкуренцією. 

— Ні, ну чим я гірший? — почав хвилюватися політик. — Так, не бронзовий і не стою, як заморожений стовпчик. Хоч можу і так. 

Він негайно зобразив уявні обійми з повітрям. І марно. Людей цікавила реалістичність виконання композиції закоханої пари. 

— Зачекайте, — став червоніти егоїст. — Значить, щоб поглинути увагу, треба когось полюбити в таборі для військовополонених, потім на шістдесят років розлучитися з дівчиною і знову зустрітися наприкінці життя. 

Мер перевів подих і продовжив: 

— Обійняти стареньку і тримати, щоб не втекла. Хі-хі-хі... 

Він знову закривляв губами та нагрубив: 

— А куди Мокрина втече? Адже стара, як світ. Хіба що пошкандибає. 

Образлива промова зробила свою справу — натягла погляди на її вивергалця, хоча і не всі. 

 — Інша річ. 

Нарцис майже задовольнився, набуваючи почуття головного експонату заходу. 

— Отже, дорогі городяни, — заграв плечима політик, — диво мені зробити вдалося. А кому, як не мені? Я ж знавець у любовних справах. Дружина справжня красуня. 

Він випер вперед свою жінку, котра, ніби чекаючи цього моменту, швиденько загарцювала перед камерами. Незграбні рухи викликали в публіки осудливий шепіт, і мер запхнув дриґу за спину, а потім продовжив спроби очолити момент. 

— Так ось, — акцентував він. — Мені немає рівних у любовних справах. Куди там якомусь пам'ятнику! 

Звідки не візьмися, хвалько потягнув п'ятірку дітей назагал. І за мить був змушений забрати шибеників геть, адже вони своїм гоготінням ледь не змусили всіх забутися про градоначальника. 

— Коротше, найдорожчі городяни, я тут найкращий і жодні пенсіонери не затьмарять моїх досягнень! 

 Він навіть притупнув туфлею, але реальність була іншою. Народ довкола, немов зачарований, прикипав очима до витвору мистецтва, і весільна пара, що проходила повз, не стала винятком. 

— Ой, які симпатичні старі, — розчулилася наречена. — Любий, ось би нам з тобою дожити до їхніх років. 

Дівчина на ходу обійняла нареченого. 

— Доживемо, мила, — надійшла відповідь. 

І пара зупинилася на «Мосту закоханих». 

— Щось я не зрозумів, — пробурмотів мер. — Пройшли повз і навіть на мене не глянули. 

Він став підвищувати голос. 

— Чортів пам'ятник! 

Нарцис вкрай роздратувався і врешті дійшов кардинального рішення — зірвав з голови натуральну перуку. 

— Дивіться,— раптом закричав політик, — у мене теж лисина! Тільки набагато більша, ніж у цього Луїджі. Значить, я крутіший. 

Нарешті самозакоханий мер або, скоріше, його безглузда лисина, що довгі роки ховалася під дорогим аксесуаром, намагнітили на себе увагу всіх без винятку учасників заходу. Далі сталося кілька паралельних подій: народ повсюдно посміхнувся, дружина сміливця зажадала провалитися крізь землю, а дітям закортіло врізати батькові смачного щигля. 

Та це було не все. На «Мосту закоханих» наречені повісили свій замочок на поручень, загадали бажання і вже хотіли закріпити союз ключем, проте той несподівано вислизнув у прірву.