Без досвіду роботи. Але досвід обов'язковий

Щоранку я відкриваю телефон із надією.

Щовечора закриваю з бажанням переїхати в ліс і збирати гриби.

Але цього разу мені пощастило.

Принаймні я так думала.

Знайшла оголошення:

«Потрібен адміністратор. Досвід роботи не обов'язковий. Усього навчимо. Зарплата від 18 000 гривень».

Я перечитала тричі.

Без досвіду.

Навчимо.

Вісімнадцять тисяч.

Може, нарешті зірки зійшлися?

Хоча в моєму випадку зазвичай сходяться тільки маршрутки. І то так, що одна їде перед носом, а наступна через сорок хвилин.

Я відправила резюме.

Через годину мені зателефонували.

— Доброго дня! Запрошуємо вас на співбесіду.

Я мало не заплакала від щастя.

Не від того, що запросили.

А від того, що цього разу не сказали: «Ми вам напишемо».

Бо після цих слів можна встигнути народити другу дитину, відправити першу в університет і все одно не дочекатися повідомлення.

На співбесіду я приїхала завчасно.

Настільки завчасно, що встигла обійти будівлю двічі, купити каву й подумати над усіма своїми життєвими рішеннями.

Зайшла.

За столом сиділа жінка років сорока.

Серйозна.

З таким поглядом, ніби вона вже знає, що я не підійду, але їй цікаво, скільки часу мені знадобиться, щоб це зрозуміти.

— Розкажіть про себе.

Я почала.

Про відповідальність.

Про бажання працювати.

Про те, що швидко навчаюся.

Уже майже хотіла додати, що можу відрізнити маршрутку на Рожище від маршрутки на Ківерці за звуком двигуна.

Але стрималася.

— А який у вас досвід роботи адміністратором? — запитала жінка.

Я усміхнулася.

— Саме адміністратором не працювала. Але у вас в оголошенні написано, що досвід не обов'язковий.

— Так, звичайно.

Вона щось записала.

— А з касою працювали?

— Ні.

— З клієнтською базою?

— Ні.

— З програмою обліку?

— Ні.

— А з конфліктними клієнтами?

Тут я задумалася.

Якщо рахувати сусідку, яка колись прийшла з'ясовувати, чому наш собака гавкав на її велосипед, то досвід є.

Але офіційно — ні.

— Не доводилося.

Жінка відклала ручку.

— Просто нам бажано людину, яка вже все це вміє.

Я подивилася на неї.

Вона — на мене.

Між нами повисло оголошення «ДОСВІД НЕ ОБОВ'ЯЗКОВИЙ».

— А ви ж навчаєте? — уточнила я.

— Так. Але добре було б, якби ви вже знали основи.

— А якщо не знаю?

— Тоді вам буде складно.

Я кивнула.

Мені вже було складно.

І навіть не через роботу.

— А чому ви раніше не працювали адміністратором? — запитала вона.

Оце питання мене добило.

Бо я прийшла на вакансію без досвіду, а мене запитують, чому в мене немає досвіду.

Хотілося відповісти:

«Бо я до сьогодні не знала, що для роботи без досвіду треба спочатку десь узяти досвід».

Але я чемно сказала:

— Раніше працювала в інших сферах. Зараз хочу спробувати щось нове.

— Розумієте, нам потрібна людина, яка з першого дня зможе працювати самостійно.

— А навчання?

— Ну, ми покажемо, де що лежить.

Чудово.

Тобто за вісімнадцять тисяч я маю вже все вміти.

А навчання полягає в тому, що мені покажуть, де туалет і чайник.

Хоча чайник, можливо, доведеться шукати самій.

— А ви стресостійка? — запитала жінка.

Я мало не засміялася.

Жінко.

Я живу за тридцять кілометрів від Луцька.

Я їжджу маршрутками.

Я шукаю роботу вже стільки часу, що почала впізнавати роботодавців за голосом.

Я пережила співбесіду, де мені пропонували купити машину, щоб працювати за зарплату, на яку ту машину треба збирати років п'ять.

Я вже не стресостійка.

Я стресонепробивна.

— Так, — відповіла я.

— А якщо клієнт на вас кричатиме?

— Спробую спокійно вирішити ситуацію.

— А якщо він дуже кричатиме?

Я задумалася.

— Тоді спробую ще спокійніше.

Жінка записала щось у блокнот.

Сподіваюся, не «підозріло спокійна».

Наприкінці співбесіди вона сказала:

— Загалом ви нам сподобалися. Але ми ще розглядаємо кандидатів.

Я вже знала, що буде далі.

Навіть губи приготувала.

І ми сказали це майже одночасно:

— Ми вам напишемо.

Я вийшла з кабінету.

На вулиці світило сонце.

Люди кудись поспішали.

Хтось ішов із роботи.

Хтось — на роботу.

А я йшла з чергової співбесіди, на якій з'ясувалося, що без досвіду мене готові взяти тільки за умови, що досвід у мене вже є.

Сіла на лавку.

Відкрила сайт із вакансіями.

І побачила нове оголошення:

«Шукаємо молодого спеціаліста. Досвід від п'яти років».

Я навіть усміхнулася.

Ось тут хоча б чесно.

Хоча якщо подумати, у двадцять шість років я вже мала б почати працювати в цій сфері приблизно тоді, коли ще не знала, ким хочу бути в житті.

Увечері чоловік запитав:

— Ну що, взяли?

— Ні.

— Чому?

— Досвіду немає.

— А ти ж казала, що досвід не потрібен?

— Так і написано.

Він задумався.

— То я щось не розумію.

— Вітаю. Тепер нас двоє.

Я поставила чайник і відкрила нотатки в телефоні.

Вирішила записати все, чого навчилася за час пошуку роботи.

Перше: «Зарплата до 30 тисяч» не означає, що ти побачиш ці 30 тисяч.

Друге: «Гнучкий графік» означає, що гнутися доведеться тобі.

Третє: «Сидяча робота» не гарантує наявності стільця.

Четверте: «Без досвіду» означає, що досвід бажаний, але роботодавець соромиться про це написати.

І п'яте, найголовніше:

Якщо на співбесіді кажуть «Ми вам напишемо», можна сміливо не заряджати телефон.

Бо найчастіше він мовчатиме.

Перед сном я знову переглянула вакансії.

І знайшла одну цікаву.