Зарплата до 30 тисяч, але маршрутка проти

Пакувальник рідких порошків.

Зарплата — до 30 000 гривень.

Графік — з 8:00 до 17:00.

Субота й неділя — вихідні.

Я дивлюся на оголошення й думаю:

«О! Нарешті робота для нормальної людини!»

Не до десятої вечора.

Не доба через дві.

Не «графік обговорюється», після якого виявляється, що ти маєш працювати навіть уві сні.

А нормальна робота!

З восьмої до п'ятої.

Вихідні вдома.

І зарплата така, що аж хочеться швидше працевлаштуватися.

Єдине, що я не врахувала, — це те, що живу не в Луцьку.

А в селі.

За тридцять кілометрів.

І громадський транспорт у нас працює за принципом:

«Не ти вибираєш маршрутку. Маршрутка вибирає тебе».

Вирішила я перевірити дорогу.

Встала зранку.

О 6:30 уже сіла на маршрутку зі свого села.

Поки нормальні люди ще спали, я вже їхала назустріч своїм тридцяти тисячам.

О 7:10 була в Луцьку.

Думаю:

«Ну все, прекрасно! Ще п'ятдесят хвилин до роботи».

Наївна.

Дуже наївна жінка.

Бо мені ще треба було дістатися до ГПЗ.

Я стала біля «Променя».

Чекаю маршрутку.

7:15.

Немає.

7:25.

Немає.

7:35.

Я вже почала придивлятися до велосипедів перехожих.

7:45.

У голові промайнула думка:

«А якщо просто побігти?»

Потім згадала, що їхати приблизно двадцять хвилин.

І передумала.

Бо я пакувальником хочу працювати, а не готуватися до Олімпійських ігор.

Нарешті о 7:50 приїхала маршрутка.

Я подивилася на годинник.

Потім на водія.

І зрозуміла, що в мене є десять хвилин на дорогу, яка займає двадцять.

Хотіла запитати:

— А ви можете сьогодні трохи швидше?

Але передумала.

Бо він водій маршрутки, а не пілот винищувача.

І ось стою я й рахую.

Робота починається о восьмій.

Маршрутка приїжджає приблизно о 8:10.

Плюс ще дійти до підприємства.

Виходить, щодня я приходитиму на роботу із запізненням.

Причому стабільним.

За графіком.

У мене навіть будильник не винен.

Я встала вчасно.

Із села виїхала вчасно.

У Луцьк приїхала вчасно.

А на роботу запізнилася.

Це талант, який не кожному дано.

Найсмішніше, що сама вакансія хороша.

Зарплата до тридцяти тисяч.

Пакувати рідкі порошки.

Субота й неділя вихідні.

П'ята вечора — додому.

Я вже уявляла, як повертаюся після роботи й кажу:

— Усе, я працюю!

А чоловік питає:

— Ну що, як перший день?

А я:

— Нормально. Тільки прийшла на десять хвилин пізніше.

— Чому?

— Бо маршрутка.

— А завтра?

— Теж маршрутка.

— А післязавтра?

— Не повіриш...

І знаєте, що найобразливіше?

Я ж не прошу нічого надзвичайного.

Не хочу, щоб мене забирали з дому на службовому вертольоті.

Не вимагаю червоної доріжки від зупинки до роботи.

Я просто хочу приїхати на восьму.

Але для цього мені потрібно, щоб маршрутка від «Променя» виїхала раніше.

А вона, схоже, не знає, що я там собі вже запланувала зарплату.

Повернулася додому.

Чоловік питає:

— Ну що, як робота?

— Хороша.

— Зарплата?

— До тридцяти тисяч.

— Графік?

— Ідеальний.

— То в чому проблема?

Я подивилася на нього.

— Я до неї не встигаю доїхати.

Він засміявся.

— То вставай раніше.

Я мовчки подивилася на нього.

Оце геніально.

Як же я сама не додумалася?

Можна прокинутися хоч о третій ночі.

Але якщо маршрутка із села їде о 6:30, то раніше від того вона не приїде.

Хіба що я прийду на зупинку о четвертій і почну її вмовляти.

Тепер сиджу й думаю.

Вакансія є.

Зарплата є.

Графік є.

Бажання працювати є.

Немає тільки одного.

Маршрутки, яка поважає мої кар'єрні амбіції.

І якщо чесно, я вже починаю підозрювати, що моє резюме треба надсилати не роботодавцям.

А перевізникам.

І писати:

«Добрий день. Мені двадцять шість років. Відповідальна, пунктуальна, швидко навчаюся. Дуже хочу працювати. Чи не могли б ви виїжджати на двадцять хвилин раніше?»

А якщо когось цікавить робота пакувальником на ГПЗ — можу дати контакти.

Бо вакансія справді виглядає непогано.

Особливо якщо ви живете в Луцьку.

Або маєте власну машину.

Або вмієте телепортуватися.

Я, на жаль, поки що освоїла тільки перші два етапи працевлаштування:

Знайти роботу.

Зібратися на роботу.

Третій етап — доїхати до роботи — виявився платним доповненням до мого життя.

І найголовніше.

У вакансії було написано:

«Зарплата до 30 000 гривень».

Але ніхто не попередив, що перед цим треба пройти найскладніший відбір.

Не співбесіду.

Не стажування.

А маршрутку біля «Променя» о 7:50.