Мій ідеальний день у Луцькому парку

Іноді мені хочеться красивого життя.
Такого, як в інтернеті.
Щоб осіннє листя красиво падало.
Щоб кава була гаряча.
Щоб волосся лежало ідеально.

Щоб я йшла парком і виглядала як головна героїня романтичного фільму.

Одного суботнього ранку я вирішила влаштувати собі саме такий день.

Одягнула пальто.

Зробила зачіску.

Взяла телефон.

І поїхала в Центральний парк Луцька.

Погода була чудова.

Сонце світило.

Листя шаруділо під ногами.

Я знайшла гарне місце й поставила телефон, щоб зняти відео.

План був простий.

Я йду.
Підкидаю листя.
Кружляю.
Усміхаюся.
Красиво.
У теорії.

На практиці перша спроба закінчилася тим, що вітер кинув мені листя просто в обличчя.

Друга — тим, що повз пройшов чоловік із собакою.

Третя — тим, що телефон упав.

На четвертій спробі я вже почала нервувати.

— Ну чого воно не виходить?!
І тут почула:
— Дівчино, а ви що робите?
Поруч стояла літня жінка.
— Відео знімаю.
— А для чого?
Я задумалася.

Справді.

Для чого я вже двадцять хвилин кидаю собі листя на голову?

— Для інтернету.

Жінка кивнула.

— А-а-а. Я думала, може, вам погано.

І пішла.

Я сіла на лавку.

Подивилася відзняте.

На одному відео я була красива.

Але лише перші дві секунди.

Потім наступила на власне пальто й мало не впала.

На другому виглядала так, ніби борюся з невидимим ворогом.

На третьому в кадрі була переважно моя сумка.

Я розсміялася.

Так сильно, що аж сльози виступили.

І саме тоді зрозуміла:

Може, моє життя не схоже на красиві відео з інтернету.

Але принаймні воно не нудне.

Я виклала ролик, де листя летить мені в обличчя.
Підписала:

«Хотіла естетику. Вийшов Луцьк».

І вперше за день була повністю задоволена результатом.