43. СЕНТАР(ПАЛАЦ МУДРОСТІ)

Вітар. Рік 106 Доби Війни. 27 день третього місяця весни.

Коли настав новий день, лицарі готувалися до зустрічі зі старійшинами. Їх обладунки були по особливому начищені, ретельно відполіровані. Як два тижні тому, коли вони покидали білокам’яні стіни Аріс-Атару. Сьогодні вони знову були в повному озброєнні, зі стягами у руках.

Лицарі зібрали біля входу до Світлиці. Тепло Девіора зігрівало їх і дарувало свою енергію.

- Як тут тихо та спокійно. – Мовила Ельвіра. – Наче інший світ, де ні війни, ні плачу, ні смертей. Лише безтурботне та сите життя.

Довкола лицарів і справді проходили титани, титаніди і бігали невгамовні дітлахи. Їх одяг, безтурботні та щирі посмішки, веселий сміх і неквапливі розмови дарували відчуття безпеки. І лише шестеро осіб у бойових обладунках виглядали чужорідно.

- Доброго ранку. – До лицарів підійшов Олексій у супроводі двох титанів-охоронців. – Бачу, ви вже зібралися. Добре. Тоді не будемо гаяти часу. Я відведу вас до Сентару.

- Доброго ранку, Олексіє, будемо вельми вдячні.

Лицарі полишили Світлицю і рушили до Палацу Мудрості. Велична будівля по периметру була огороджена витонченою колонадою. Білі циліндричні колони підіймалися на висоту чотирьох поверхів, підтримуючи дах. Їх обвивав витесаний з каменю плющ, а капітель прикрашали пишні виноградні грона. Над головним входом висів щит із гербом Вітару. Масивні дерев'яні двері були не менше шести метрів заввишки і чотирьох у ширину. Поряд із ними лицарі видавались комахами.

- Краса! – Ріно не міг відвести зачарованого погляду. – Якби не важлива справа, я б нізащо не покинув це місце, доки все тут не оглянув.

- У вас ще буде час. – Відповів Олексій, - Але зараз, на вас уже чекають.

Як би зовні не відрізнялась архітектура будівель, внутрішнє планування схоже, адже виконує одну й ту ж функцію, вмістили членів ради. Зала засідань Сентару містила трибуни з дерев’яними кріслами, на яких сиділи старійшини та запрошені на збори особи, місце для виступів і трон володаря, на якому сидів Світозар.

Правитель Вітару був не звичайним титаном. Його кремезне тіло мало зріст майже п’ять метрів і темно-синю, а не руду, як у решти титанів, шкіру. Голова мала три обличчя з пишними білими бородами. Голову прикрашала золота корона, а на плечах лежала інкрустована прямокутним коштовним камінням пектораль. В одній руці він тримав золотий скіпетр, в другій – шаблю – символ влади і невідворотності закону. Дві інші лежали на головах білих левів, якими був прикрашений його трон. Тіло володаря вкривали білі символи.

На місці оратора стояв старійшина з двома зміями на тілі.

- Завершальне весняне засідання Віче року 19606-го від початку літочислення оголошую відкритим! На порядку денному винесені питання «Про роботу Віче у перший літній місяць», «Про святкування Дня літного сходження Девіора», «Про затвердження літнього циклу свят», «Про заслуховування лицарів Аріс-Атару». Головуючий засідання – володар Вітару, Світозар. Розпорядник засідання, старійшина Велемир. Для визначення чинності зборів прошу погаласувати.

Після слів розпорядника зала Сентару сповнилася гамору. Кожен з присутніх старійшин викрикував своє ім’я, титул, рік та місце народження і ще якусь не зрозумілу лицарям інформацію.

- Дякую. Сьогодні присутні 104 із 118 старійшин. Віче вважаємо чинним. Чи є в кого зауваження чи пропозиції перед розглядом питань з Порядку денного?

- Маю пропозицію, підняти четверте питання та розглянути його першим. – Мовив Світозар.

- Хто згоден, - вигукнув розпорядник, - прошу погаласувати.

Чергова хвиля вигуків прокотилася залою.

- Оскільки рішення прийнято, попрошу наших гостей до слова. – Підсумував Велемир, і покинув місце для виступів.

З одного із крісел підвівся лицар в золотому шоломі у вигляді голови оленя. На його плечах лежало справжнє хутро, а в руках він тримав для стяги, білий із золотим єдинорогом, та зелений із головою оленя. Він підійшов до трибуни і взяв слово.

- Вельмишановні старійшини, члени Віче, володарю Вітару, Світозаре. Дякую вам за можливість говорити сьогодні тут, у цьому чудовому місці. Я – Ельдор, принц Ліаланісу, північного ельфійського королівства Землі вітрів, стою перед вами, жителями Вітару, аби передати слова Ради магів.

Тринадцятого дня цього місяця ми покинули стіни Білого міста, аби дістатися до славної столиці титанів та говорити сьогодні із вами. Не всі, хто виїхав із Аріс-Атару зараз тут, і не всі, хто тут присутні, виїхали з Білого міста. Під час подорожі, ми неодноразово боролись за своє життя, втрачали друзів, і знаходили нових. Усе це заради того, аби прохати вас про допомогу. – Ельдор дістав з-під плаща сувій із печаттю Ради магів. – Зараз я зачитаю листа, з яким ми прибули до Вітару.

«Славний і мужній народе Вітару. Друзі, що неодноразово долали з нами спільні труднощі та негаразди. Сьогодні, від імені Ради магів, усіх жителів вільних земель Орекхану звертаємося до вас із проханням прийняти наш бік у війні, що охопила Землі вітрів і уже сотню років розоряє їх. Знаємо, це може бути для вас великою несподіванкою, адже ви уже чотири тисячі років, як від’єднанні від нас смугою Туманів. Та це гірка правда нашого життя. Зі сподіваннями про пам’ять подвигів наших предків та з надією на мужність і щирість вашого народу, віримо, ви не залишитеся байдужими до біди, що нас спіткала.