37.ІЛАРІЯ

Територія Гатамо. Оазис Тічесархам. Рік 106 Доби Війни. 24 день третього місяця весни.

З двадцять першого по двадцять третій дні третього місяця весни року 106-го Доби Війни лицарі перебували в оазисі Тічесархам.

Під наглядом Сейн-Дінан та Койота вони набували нових навичок у володінні магією. Другого та третього дня тренувань лицарі з допомогою зброї та обладунків намагалися вивільнити магічну енергію свого тіла. Цього разу вони не опиралися на силу Ордену, а контролювали потік магії, яку черпали з власного вмістилища. А коли та закінчувалася, поповняли її з навколишнього середовища. Тепер уже навіть Мін-Су був певен, що після цих тренувань він зможе прикликати воду і серед пустелі. Можливо її не вистачить для бою, але в критичний момент дозволить не померти від спраги.

Три дні виснажливих тренувань завершились, проте лицарі, доклавши зусиль, отримали незрівнянно більше.

Вранці 24-го дня третього місяця весни відведений на перепочинок час скінчився. Хтось залишався, тоді як інші, мали продовжити свій шлях.

- Друзі! – Звернувся до лицарів Койот. – Я вельми тішуся нашому знайомству. Радий тому, що завдяки вам Земля вітрів знову сповнюється надії на звільнення від сил зла, на мирне та спокійне життя. Бажаю вам щасливого шляху і хай вас береже Дух Землі вітрів!

- Дякуємо, Койоте.

- Обов’язково, залишаючи оазис, відвідайте джерело. – Нагадав старий.

- Пам’ятайте те, чого ви навчились за ці три дні, - мовила Сейн-Дінан, - і не лінуйтесь тренуватися за кожної нагоди.

- Так, учителю. – Хором відповіли лицарі.

Віщунка гірко всміхнулась. За час тренувань, таке звернення уже стало звичним, але сьогодні воно звучало як визнання її авторитету та їх вдячності за ту науку, що вона змогла передати своїм тимчасовим учням.

Поряд із нею стояв юний халфлінг. Його очі переповнювались слізьми. Юнацькі емоції важко вгамовувались. Не так багато часу він був частиною загону лицарів, але за цей період вони так багато пережили разом. Зараз Елдон не смів підвести погляд. Він залишався, аби навчатись і Сейн-Дінан, а тому, був змушений розлучитись із друзями.

- Не сумуй, - мовив до Елдона Ельдор, - вправно навчайся, а ми ще обов’язково зустрінемось. І коли ти станеш вправним магом, зможеш гордо підняти свій погляд і бути справжньою опорою для своїх друзів.

- Так, пане. Обов’язково. – Пообіцяв юнак.

- Тоді, до зустрічі.

Семеро лицарів осідлали своїх скакунів, помахали на прощання новим знайомим та попрямували на південь. Ще деякий час вони їхали в затінку дерев, та незабаром мали покинути межі оазису. По праву руку височіла скеля. Саме з-під неї брала свій початок річка, котра живила Тічесархам.

За пів години від початку подорожі, лицарі повернули на схід, наближаючись до скелі. Тут в місці, звідки витікала вода, росли високі пальми та буйні широколисті кущі. Довкола цвіли різноманітні квіти та літали десятки птахів. Життєдайна волога дарувала додаткову прохолоду і відчуття задоволення, на фоні безрадісної палючої пустелі.

- Яка краса! – Захоплено вигукнула Камаш.

- І свіжість – додала Каріна.

- Шкода, ми не можемо тут затриматись. – Зауважила Ельвіра.

- Що ж, давайте наберемо води і продовжимо рух, - запропонував Ельдор, - попереду нелегка дорога.

Під скелею, оточений камінням утворився невеличкий ставочок, який згодом перетворювався на річку, котра текла через весь оазис. Вода у водоймі була настільки прозорою, що було видно навіть маленькі камінчики на дні. У воді безтурботно плавали золоті та червоні рибки, а по дні лазили жучки та раки.

Лицарі спішились та наблизились до водойми, щоб наповнити бурдюки свіжою водою. Набираючи воду, Камаш помітила пелюстки квітів, що кружляли над поверхнею ставка. Вона пильно спостерігала за їх злагодженим рухом довкола невидимої осі, створюючи дивовижний танок.

- Флорель?

Почувши запитання Камаш, решта здивовано поглянули на неї, а потім туди, куди був спрямований погляд ельфійки.

- Флорель? – Перепитала Ельвіра.

- Підвид елементалів повітря, - почав пояснювати Ельдор, - родичі дріад та фей. Вони завжди невидимі. А тому помітити їх можна лише за рухом пелюсток квітів або опалого листя.

- Я завжди думав, що то протяги, – басовито мовив Ріно, - у нас, і горах, лише вітер, протяги і часом кроти. А з елементалів ваших хіба що пакісні піксі. Дуже вже їм до вподоби блиск каменів та металу.

Ельдор приречено зітхнув, і хотів було щось відповісти, та відволікся. Усі почули, як Камаш видала звуки, що нагадували старовинний наспів.

- Що вона робить? – Пошепки запитав Рональд.

- Певно співає? – Припустив Мін-Су.

- Я не співаю, - Камаш звернулась до чоловіків, - це мова флорелів. Її я вивчила від своєї бабусі. Та, здається мені, це не флорель.

- Чому? – Запитала Каріна.

- Воно не відповідає мені.

- Я ж казав, то – протяг. – Вставив Ріно.