31.ПІЩАНА ПАСТКА

"На Сході материка, південніше гірського масиву Преасандон розташовані три держави Стонвулаф, Тайдон і Гатамо. Перша належить войовничій расі напівшакалів - анубі, друга - людям-левам - німшанам, а третя - відьмам.

Місто-фортеця Гатамо є прихистком для жінок, які побажали здобути силу і могутність шанахші завдяки служінню стародавнім богам смерті і мороку. Більшість відьом були з раси людей, але серед їх числа також присутні представниці інших народів - дварфів, ельфів, гномів і навіть шанахші.

У своїх кривавих ритуалах, під впливом прадавньої чорної Сили відьми втратили свою справжню подобу, перетворившись на людиноподібних істот, потворних монстрів з єдиною життєвою метою – сіяти зло."

(Сапфірова книга Каменів)

Територія Гатамо. Рік 106 Доби Війни. 19 день третього місяця весни.

Жінка в пурпуровому вбранні відійшла від кірофа, коли той згас. Вона нервово потирала руки, прокручуючи в голові слова повелителя: «...вони надзвичайно сильні: армія анубі та загін гарпій із червами вже програли їм битви».

Нхур, завжди спокійна і розважлива, намагалася холодно оцінити ситуацію, що склалася, але думки плуталися, намагаючись збити її з пантелику. Вона метушливо покрокувала кімнатою, пальці правої руки тривожно пробігли по краю мармурового столу, відбиваючи швидкий ритм.

Ніч обіцяла бути безсонною і тривожною, як і наступний ранок. Завтра вона повинна буде зробити все, щоб не підвести свого повелителя, інакше - їй доведеться поплатитися за цю помилку своїм життям.

Нхур була шанахші, а ще вірним і досвідченим полководцем Ер-Дівона. Вона багато років служила володарю Зуґ’Атару, б’ючись під його командуванням, і неодноразово доводила свою відданість. Але день, що зароджувався на Сході, обіцяв їй нові випробування.

Коли перші промені весняного сонця пробилися крізь вікна фортеці, Нхур рішуче взялася за виконання даного їй доручення.

- Джазз, Лінея, Хоррін!!! - Покликала жінка своїх помічниць.

Її погляд звернувся до круглого мармурового столу, що стояв посеред покоїв. У центрі столу був палантир – кришталева куля, за допомогою якої відьми могли встановлювати зв’язок із ціллю вимовленого заклинання. Поруч стояв золотий кубок, наповнений червоною рідиною, і вигнутий ритуальний кинджал у шкіряному чохлі.

Двері відчинилися, і в покої увійшли три старі відьми. Вони були настільки давніми і могутніми, що від їхньої первородної людської подоби тепер залишилися лише ледь помітні обриси. Джазз, скоріше нагадувала сіру зморщену змію, Лінея - величезну жабу, а Хоррін - лисого стерв’ятника.

- Мої вірні помічниці, - звернулася до відьом шанахші, - Повелитель чекає від нас чергового доказу нашої йому вірності. На територію Гатамо увійшли непрохані гості, і від нас вимагається, щоб вони ніколи не покинули межі древніх пісків.

- Хай буде так! – Вигукнули відьми.

Жінки підійшли до столу, утворивши коло. Лінея взяла ритуальний кинджал і, прошипівши якісь слова, зробила надріз на долоні. Її чорна кров кількома краплями скотилася в золотий кубок. Хоррін, взявши посудину і вмокнувши в неї свій довгий вигнутий кіготь, почала виводити на поверхні столу криваві символи. Коли напис утворив магічне коло, палантир спалахнув яскравим світлом.

Нхур вимовила заклинання:

- Силою землі та крові,

Що бажаю – покажи:

І непроханого гостя,

Не ховай – мені яви.

Кришталева куля помутніла, немов усередині неї утворився туман. А після цього, крізь димку, що утворилася, замайоріли обриси пустелі. Палантир явив відьмам вісьмох мандрівників, що рухалися вздовж кордону з Діаскосом на південь, до смуги Туманів.

- Час знищити непроханих гостей. - Прошипіла Джазз, і вже була готова торкнутися своєю рукою кришталевої кулі, але тут її рухи зупинила Нхур.

- Ні! - різко обірвала жінка в пурпуровій мантії. - Так ми не позбудемося їх, а тільки викажемо себе і змусимо бігти. Нам же вони потрібні якомога ближче до Гатамо, щоб встигнути наздогнати їх і вбити.

- Тоді, - запропонувала Хоррін, - давайте, затримаємо непроханих гостей.

Відьма дістала з рукава чорну скорчену магічну паличку, і направила її на палантир.

- Круг за кругом вітер креслить,

Підіймає вверх пісок.

Не несе, проте, він смерті, -

Полонить на певний строк.

Лицарі повільно, але вперто продовжували свій шлях. Вчорашня битва залишила на їхніх тілах і в їхніх душах свої відбитки. У когось кровоточив поріз, у когось нили та натиралися обладунками забої, але в кожного боліло серце і горювала душа. Почуття втрати було свіжим, сильним і спільним.

Особливо важко цього ранку було принцесі Міріно. Відважна, мужня войовниця здавалася розбитою і знесиленою. Наче квітка, яка ще вчора живилася цілющою вологою весняного лугу і зігрівалася ніжним теплом денного світила, а сьогодні - зірвана безжальною рукою Долі, приречена бути висохлою і викинутою.