30.ТАМ, ДЕ ВСЕ ПОЧАЛОСЬ

Чорнолісся. Рік 106 Доби Війни. 18 день третього місяця весни.

Ще один день добігав кінця. За межами Чорнолісся сідало яскраве світило, гасячи свої промені в безкрайніх водах Древнього Океану. Біля маленького джерела, що причаїлося поряд зі скелею, перебував чорний маг.

Ще з самого ранку він сидів тут, намагаючись розгадати загадку свого "Я". Уривками в його голові спливали видіння з раннього дитинства. Це були не спогади, бо Ер-Дівон не міг їх пам’ятати, а саме видіння, викликані його магічною силою.

Торкаючись закривавленого каміння біля струмка - кров не зникла, незважаючи на те, що минуло вже понад сто років, вона в’їлася в каміння, ставши його частиною - він бачив події, що передували його народженню. Пізнавав ціну, заплачену за його життя. Зрозумів, чому нічого не пам’ятає про перші п’ять років свого існування.

Але ці видіння не давали відповідей на його запитання. Вони показували минуле. Відповідали на питання «Як?», але мовчали на запитання «Чому?». Хто він є зараз? Шанахші? Чи щось зовсім інше?

Щоб відволіктися від роздумів, Ер-Дівон підійшов до джерела, провів рукою по воді й вимовив слова заклинання:

- Кіроф-Уркихсар-ЗуґʼАтар[1].

Течія змінилася, створюючи рівну круглої форми поверхню. Дуже швидко в ній з’явилося зображення тронної зали. По той бік природного дзеркала показався Кроу.

- Вітаю Вас, мій повелителю.

- Як справи в ЗугʼАтарі?

- Усе йде за планом, пане. У фортецю повернувся Фобос, чекає Ваших розпоряджень.

- Нехай чекає. Зараз у мене немає бажання його бачити. Що чути з Діаскоса?

- Від Грифа не було жодних звісток, володарю... - трохи невпевнено відповів вампір.

- Я сам зв’яжуся з ним. - Відповів Ер-Дівон, - ти ж, оголоси всім моїм командирам, нехай вони прибудуть у Зуґ’Атар, як тільки зможуть. Якщо я затримаюся, нехай дочекаються мого повернення у фортецю.

- Буде виконано, пане. - Покірно відповів вампір.

Шанахші провів рукою над водною гладдю, і зображення зникло.

- Кіроф-Уркихсар-Гриф. - Вимовив він. Але на воді нічого не з’явилося, і незабаром вона потекла звичним для неї плином.

Ер-Дівон стиснув кулаки. Якщо Гриф не вийшов на зв’язок, значить, він теж зазнав поразки. Роздратування і гнів наповнювали кожен нерв і м’яз, наростаючи і захоплюючи все тіло. Маг, зігнувшись над джерелом, провів пальцями по каменю, наче хижак, що відточував свої кігті. Його дихання почастішало і стало гучнішим. Емоції все більше долали його, викликаючи біль у м’язах і суглобах. Пальці рук немов деформувалися і витягнулися, замість нігтів з’явилися чорні гострі пазурі.

- Що це? - Подумав Ер-Дівон. Здивування на мить відволікло його. Він підняв руку, покрутив долонею, уважно оглядаючи її, але вона знову була нормальною. - Здалося? Та, ні! Він чітко бачив і навіть відчував, як суглоби ростуть і видовжуються. Тоді, що це було? Хто він насправді? Що ще потрібно для того, щоб отримати відповідь на своє запитання?

Може він занадто рано відпустив Сейн-Дінан із полону? Адже вона знала, хто він. Віщунка не могла не знати...

Думки Ер-Дівона спліталися в дивний для нього клубок, який йому ніяк не вдавалося розплутати. Ба більше, з кожною новою думкою на цім клубку з’являвся черговий вузлик, і він ставав ще більш заплутаним. Це дратувало і, водночас, дивувало. Уже давно йому не доводилося зустрічатися з такими загадками Долі. Разом із роздратуванням Ер-Дівон відчував інтерес, і навіть азарт.

Емоції трохи вщухли, але дихання все ще залишалося нерівним. Ер-Дівону немов не вистачало повітря. Він схопив рукою металеву маску, і зняв її, відкинувши вбік. Шанахші зробив глибокий вдих, наповнюючи легені свіжим весняним повітрям. Тут він міг не турбуватись, що хтось побачить його справжнє обличчя. Звичайно, до того, як він став зуґ’шанахші, багато хто бачив його, але більшість із них були вже або мертвими, або його заклятими ворогами, і ховалися десь за біло-кам’яними стінами Аріс-Атару.

З того часу багато змінилося. Він перетворився зі звичайного мага на загального ворога, грозу Землі вітрів і причину зміни двох часових Діб – «Володарів» і «Війни». Сьогодні його ім’я було уособленням смерті й кровопролиття, страху й покори. Безліч земель перетворилися на згарища і руїни, десятки монархів померли від його руки, змінилося не одне покоління, що живе в постійній війні. Незмінним залишався тільки його давній суперник, та й то лише тому, що маги довго живуть. Але, і щодо Ірбіса в Ер-Дівона вже були свої плани. Скоро, дуже скоро в Землі вітрів буде лише один архімаг, і ім’я йому - Ер-Дівон!

-Ну, що ж - схаменувся від своїх роздумів шанахші, - щось я захопився...

Він простягнув праву руку, силою повернув чорну маску до своєї руки і знову одягнув її. Після чого вимовив:

- Зуґ-Сархам.

У його лівій руці виник магічний скіпетр, увінчаний чотирма черепами й обвитий чорним лотосом - символ верховної влади чорного мага. Він підняв праву руку і витягнутим вказівним пальцем накреслив у повітрі коло.

- Кіроф! - Коли перед ним виникла кругла дзеркальна площина, додав, - Едаре, Нхур!