27.НІЧНА БИТВА

«Село К’юверет зустріло лицарів розпростертими обіймами Бена і Люсі Довгоштаних. Разом із ними тут також перебували їхні діти - Емілія, Сюзанна та Роберт.

Після гостинної зустрічі з іще однією родиною Довгоштаних, лицарі розпрощалися з Роско та його сім’єю, за винятком Елдона, який, усе-таки, залишив своїх рідних, щоб слідувати за своїм покликанням.

Трохи часу Ельдор і його команда провели в селі.

Там Ельвіра - принцеса Лікросу - виступила з промовою перед своїм народом, закликаючи людей готуватися до нового етапу війни, запевняючи їх у тому, що ні рід Аріен, ні маги Аріс-Атару не забули про них і зроблять усе можливе, щоб відновити мир у Землі вітрів.

Після чого, лицарі вирушили в Ліксанх - крайню людську фортецю на Сході.»

(«Літописи Вогню»)

Землі Лікросу, префектура Ліксанх. Рік 106 Доби Війни, 17 день третього місяця весни.

Останні промені сонця згасли за межами Заходу, а на Сході вже піднялася блакитна Сеннорра, тоді як рожева Моріе не поспішала з’являтись на небосхилі. В нічній темряві чорніли кам’яні стіни військової фортеці. Над її темними черепичними дахами слабо майоріли білі стяги з червоним драконом.

Двоє вартових стерегли головну браму, походжаючи поміж зубців південної стіни. Один із них вдивившись у далечінь, розрізнив ледве помітні силуети. Він мовчки зробив жест рукою, повідомляючи про це своєму товаришеві. Той, кивнувши головою, зник усередині фортеці, а через кілька хвилин з’явився на стіні з підкріпленням. Десять стрільців із зарядженими арбалетами напоготові, влаштувавшись між зубців, чекали вказівок.

Силуети, рухаючись із Заходу, поступово набули чітких обрисів вершників. Незабаром вартові розрізнили вісьмох вершників, які швидко наближалися до фортеці. Тупіт копит лунав у нічній тиші, як рівномірні удари барабана, стаючи виразнішим і гучнішим. Позаду вершників майоріли прапори, але вартові не змогли побачити зображені на них герби, поки ті не під’їхали ближче до фортеці. На одному з них темним силуетом красувався дракон.

- Стійте! Хто їде? – Вигукнув вартовий

- Посланці Аріс-Атару! – Відповів Ельдор, притримавши коня.

- Відчиніть ворота! – Віддав наказ той же вартовий комусь унизу, - Можете проїжджати.

Загриміли засуви, заскрипіли металеві петлі, і великі ковані ворота з шумом відчинилися, впускаючи мандрівників. Коли лицарі в’їхали у внутрішнє подвір’я фортеці, стулки воріт одразу ж зачинилися назад.

Воїни вже спустилися зі стіни, залишивши там лише двох вартових. Вони розмістилися півколом, відгороджуючи нічних гостей від будівель, і тримаючи в руках арбалети з поставленими на тятиви стрілами, про всяк випадок.

Один із воїнів звернувся до нічних подорожніх.

- Я – Оттон, командир стрільців. Хто ви? І що привело вас в Ліксанх о такій порі?

Гості, ступили на кам’яний двір. Вперед ступив ельф, в золотому шоломі, викованому у вигляді голови оленя і чорнява блакитноока войовниця в червоному обладунку з драконової шкіри.

- Моє ім’я Ельвіра Аріен. Прошу провести нас до командира форту.

- Звісно, Ваша високосте, прошу слідувати за мною.

Лицарі у супроводі кількох солдат перетнули двір фортеці і, підійнявшись кам’яними сходами, увійшли до головної будівлі.

Вузькі похмурі коридори тьмяно освітлені смолоскипами та просякнуті їх їдким димом, чітко відлунювали ритм кроків і брязкіт обладунків та зброї.

Оттон зупинися біля кованих дверей, що охороняли двоє солдат.

- Повідомте командира про наше прибуття.

- Слухаюсь. – Один із воїнів, зник за дверима. Через хвилину двері знову відчинились. Воїн доповів, - командир очікує на вас.

Начальник стрільців і лицарі увійшли до кімнати. Вона виявилася доволі просторою, більшою за звичайний кабінет, який лицарям доводилося бачити раніше, в інших фортецях.

Командиром Ліксанху виявився південний богатир років п’ятдесяти з пишними чорними вусами, що чітко виділялися на його червоному обличчі, вдягнений в офіцерський мундир червоного кольору з синіми вставками.

- Мене звати Унган з роду[1] Форгус. Я - радш[2] правителя Лікросу і командир Ліксанху. Для мене велика честь бачити Вас і Ваших друзів, атіклар[3] Ельвіро в нашій фортеці. Що провело Вас сюди в такий пізній час?

- Радше Унгане, про причину нашого візиту поговоримо пізніше. Ми цілий день провели в дорозі, тому...

- Звичайно, принцесо, вибачте мою нетактовність. Я зараз же віддам розпорядження, щоб при-готували вечерю. А тим часом, мої воїни покажуть Вам Ваші кімнати. Ви також можете переодягнутися і прийняти ванну, якщо забажаєте.

- Було б зовсім не погано, радше Унган. Дуже дякую. - Відповіла Ельвіра.

Для лицарів було відведено три кімнати. Одну - для Ельвіри, Каріни та Камаш, другу зайняли Рональд, Мін-Су і Ріно, а в третій оселилися Ельдор, Леонард та Елдон.

- Ох, невже ще один день шляху добіг кінця? - Запитала Ельвіра, коли двері їхньої кімнати зачинилися. - Якщо говорити щиро, для мене це незвично і дуже виснажливо. Я раніше ніколи не проводила цілі дні в сідлі, та ще й у повному лицарському обладунку.