26.ВИБІР

Землі Лікросу, префектура Лікдіс. Рік 106 Доби Війни, 17 день третього місяця весни.

Після нічної пригоди всі їхали трохи пригніченими. Особливо мовчазним цього ранку був Ельдор, він навіть їхав не попереду, як зазвичай, а позаду всіх. Ельф засмутився не через те, що їм довелося зустрітися з жахливим демоном (хоча в цьому, справді, не було нічого приємного). Набагато сильніше пригнічував лицаря ґримуар, який, на подив усім, не згорів у полум'ї нічного багаття, а залишився неушкодженим. Накладене кимось захисне закляття вберегло книгу від знищення. І тепер, ельф ніяк не міг придумати, що ж робити з нею далі.

Хвилювало Ельдора і ще одне питання. Якими силами володів юний халфлінг, якщо зумів активувати настільки сильне заклинання і, при цьому, не тільки залишитися живим, але навіть не захворіти? Ельф пильно подивився на Елдона, який, досі відчуваючи докори сумління за вчорашню подію, плентався позаду візка, спрямувавши свій погляд у дорожній пил.

- Хлопче! – Халфлінг підняв голову, озирнувшись на оклик, - підійди-но.

- Так, пане, - зніяковіло відповів юнак. Він захоплювався витонченістю та шляхетністю ельфів, і тепер, коли Ельдор покликав його, Елдону здалось, що маленькі докори сумління з’їдять його живцем.

Коли юнак підбіг до ельфа, то його зустрів мудрий та поблажливий погляд.

- Звідкіля у тебе така сила?

- Сила, пане? – щиро здивувався Елдон, не розуміючи.

- Коли у тебе проявився магічний дар? Як ти його отримав?

- Не знаю, пане. Досі єдиним моїм даром були витівки, щоправда, це не всім подобалося… а магію я використав уперше.

- Тобто, ти стверджуєш, що до вчорашньої ночі жодного разу не використовував заклинання?

- Саме так.

- Це неможливо.

- Що Ви маєте на увазі?

- Ну, по-перше, заклинання в даній книзі написані дуже древньою мовою. Звідки у тебе її знання?

- Теж не знаю. Чесне слово, нехай мене качка копне, якщо брешу! Я відкрив книгу; текст, написаний у ній видався мені знайомим, я узяв, і прочитав.

- Якщо ти стверджуєш, що говориш правду, тоді… - погляд Ельдора зупинився на шиї парубка. З-під коміру виднілась частина мотузки, - що це в тебе?

Халфлінг потяг за шнурівку, з-під светру з’явився круглий срібний амулет. В його центрі знаходилось око із сапфіром замість зіниці. А від ока в усі сторони розходились промені у вигляді вигнутих язиків. Все це кріпилось до двох кілець. Одне з яких з’єднувало кінці язиків, окреслюючи краї амулету, а друге – розташувалось десь на середині язиків з тильної сторони. З того ж боку амулет був розписаний древніми символами.

- Хоґі-едаре[1]… - прошепотів здивовано ельф, – в які руїни вас завела Аміка, якщо ви зуміли відшукати два настільки могутніх артефакти? Елдоне, ти навіть уявити не можеш, який подарунок тобі піднесли Сестри!

Халфлінг продовжував дивитись на лицаря, абсолютно не розуміючи, що той має на увазі.

- «Амулет багатьох мов» - один із наймогутніших та найтаємничіших в Землі вітрів. Якщо зуміти приборкати його силу та навчитись правильно використовувати, тобі будуть доступні усі мови світу, в тому числі, мова птахів, тварин, дерев і навіть стихій.

- Щоб мені! –очі хлопця округлились від подиву. Він був сповнений емоцій, яких не міг пояснити. Радість та страх, цікавість і обережність боролись між собою, закипаючи в його душі бурхливим морем.

- Е-е..

- Ні! – Відрізав Ельдор. – Ні я, ні хтось інший не відбиратимуть його в тебе. Якщо амулет потрапив до твоїх рук, значить так мало бути. Мене більше турбує ґримуар. Таке відчуття, що це не Аміка, а Морін жартує з тобою. Я не знаю, чи зможеш ти пройти це випробування, але воно випало саме тобі.

- Що ж мені тепер робити?

- Це твоє життя, Елдоне, роби, як підказує серце, - ельф дістав із сумки синій згорток і простяг його хлопчині, - він твій. Будь обережним.

Халфлінг узяв до рук ґримуар, і зупинився. Саме тут і саме в цю мить вирішувалась його доля! Що йому робити? Як діяти? Елдон дивився на фургони, що віддалялись від нього, підіймаючи дорожній пил. А перед очима пролітали дні його життя. Те, що він пережив і чого досяг. Це був час змін.

Юнак глибоко вдихнув і зробив перший крок, потім – другий, третій… Впевнений у собі і з надією на щось велике, він швидко скорочував дистанцію між собою та рештою. Спочатку він наздогнав Ельдора, а потім – оминув фургони Пітера та Джона. Заскочивши в фургон батька, він зник всередині накриття, щоб за мить з’явитись з іншого боку, між Роско та Мерлою.

- Батьку, мамо?

- Так, сину. Щось сталося?

- Я вирішив. – Батьки здивовано глянули на сина. – Вирішив піти з лицарями.

- Ти певен? – Суворо запитав Роско. – Дар, яким ти володієш може стати також прокляттям. Ти впораєшся з тим, що тобі підготували Сестри?

- Так, батьку, я впевнений! – Голос хлопця звучав непохитно, без сумнівів. На обличчі чоловіка з’явилась ледь помітна посмішка. Його син змінився, він виріс, став мужнім.