25.ЦАРИЦЯ ХЕПСЕТ

«Анубі – являє собою малочисельну войовничу расу людей-шакалів, що населяють розпечені піски Стонвулафа. Вони живуть, підкоряючись суворим законам поділу суспільства, будови соціальних класів і неймовірно сильному почуттю волелюбності.

Суспільство анубі розділене на клани, якими керують аннаки – верховні шакали. Своєю чергою, всі аннаки підпорядковуються алакні – правителю анубі.

З раннього дитинства анубі виховують своїх дитинчат, навчаючи військової справи, не зважаючи на стать цуценяти. У їхньому суспільстві і чоловік (самець), і жінка (самка) однаково рівні, якщо здатні володіти зброєю. Анубі, перш за все, воїни!

У їхньому суспільстві є й інші професії – ремісники, будівельники, науковці, жреці та багато інших, але, однаково, кожен із них – вправний воїн. Завдяки цьому, нечисленна раса тримає у своїх могутніх лапах армію рабів, що в кілька разів перевищує її по кількості особин - перевертнів.»

(«Агатова Книга Каменів»)

Стонвулаф. Палац алакні. Рік 106 Доби Війни, ніч з 16 на 17 день третього місяця весни.

Величезна крилата істота опустилася на плити палацового двору, піднявши в повітря клуби пилу. По її слизькому, вкритому лускою боці сповзли дві сіруваті тіні. Вони озирнулися на всі боки, зачекавши, поки пил знову вляжеться. Після чого, піднялися сходами і зупинилися біля вартових.

- Ми хочемо бачити алакні Хепсет! – Твердий чоловічий голос прорізав нічну тишу.

- Це можливо лише вранці. – Відповів один із вартових.

- Ми не маємо можливості чекати до світанку. - Відрізав другий гість. - Інакше, навіщо б ми з'явилися посеред ночі?

- Але, ми не можемо...

- Можете! - Підвищив голос той самий гість. – Або... ми самі увійдемо.

Вартові напружилися і направили на гостей свої списи.

- Заспокойтеся. – Сказав другий чоловік. – Передайте алакні Хепсет, що прибули посли Чорного Володаря, і просять про термінову аудієнцію!

- Зачекайте тут. – Відповів один з анубі. – Я спробую щось зробити.

Воїн розвернувся і зник за дверима палацу.

- Сподіваюся, вони поквапляться. – Мовив гість, що був трохи вищим на зріст. – Ато, скоро світанок.

- Не хвилюйся, Владерісе. Я думаю, у Хепсет знайдеться для тебе затишне місце, якщо раптом щось...

- Я поки що й сам можу про себе подбати. – Огризнувся вампір.

За кілька хвилин вартовий повернувся. Поруч із ним стояв придворний слуга. Він граційно схилився, вказуючи рукою на двері, тим самим запрошуючи гостей увійти.

- Ходімо за мною, я проведу вас до тронної зали.

Спочатку вони пройшли довгою галереєю колон, прикрашених загадковими малюнками й увінчаних блакитними лотосами. Після чого, зникли за дверима, що вели до широких сходів, які охороняли статуї крилатих шакалів. Піднявшись на другий поверх, гості та придворний опинилися в тронній залі.

По периметру приміщення стояли високі кам'яні колони прямокутної форми зі смолоскипами на гранях, вкриті письменами. У проміжках між ними стояли вартові з довгими металевими списами. По центру знаходилася прямокутна посудина, в якій горів вогонь, що слугував додатковим джерелом світла.

Ще двоє воїнів охороняли золотий трон, що стояв на височині, до якого вели вісім мармурових сходинок. На ньому, одягнена в біле вбрання, схоже на довгі відрізки тканини, що могли приховати лише деякі частини чорного, як вороняче крило, тіла, сиділа цариця анубі. Красу її тіла підкреслювали золоті браслети, діадема і тіара, інкрустовані великими коштовними каменями кольорів веселки. Її вовче обличчя ховалося за прозорою вуаллю смарагдового відтінку. В одній руці вона тримала батіг, як символ влади, а в іншій анх – круглий хрест – символ життя, таким чином, показуючи, що є повелителькою життя її підданих.

Гості зупинилися перед царицею, з іншого боку вогню.

- Царице Хепсет, від імені нашого володаря, його могутності Ер-Дівона, вітаємо Вас. – Промовив вампір, схиливши голову.

- І я вітаю вас, мої гості. Що стало причиною такого пізнього візиту?

Владеріс зробив крок уперед. Язики полум’я освітили його бліде, позбавлене проявів життя обличчя.

- Алакні Хепсет, хай буде довгим та успішним ваше правління. Моє ім’я Владеріс, я – вампір. Чорний володар відправив нас до Вас із проханням про послугу…

- Послугу? – Здивувалась цариця. – Чого він бажає?

- Наші вороги набули нових союзників. І в даний момент вони прямують до Діаскоса. Наш повелитель бажає, щоб вони туди не дістались.

- Хіба Ер-Дівон не може зробити цього самотужки?

- Може, алакні. Та час, наразі, не на нашому боці. За нашими даними, ближче до вечора вороги досягнуть Ліксанху. Саме там Ер-Дівон хоче завдати нищівного удару з Вашою допомогою, могутня Хепсет.

- Що саме потрібно від мене Ер-Дівону і хто ці вороги?

- Мій повелитель просить у вас дві сотні Ваших рабів. – Відповів вампір.