21.ДАНИНА

Землі провінції Атумау. Рік 106 Доби Війни, 14 день третього місяця весни.

- Справи кепські, - скаржився староста, - від початку весни не було жодного дощу. Посіви залишились лежати в пересохлій землі. В усьому винен Гімеер.

- Рамуіле, ми насправді хочемо допомогти вам, - мовив Ельдор, - незабаром прибудуть шанахші з Аріс-Атару. Вони покарають його та допоможуть вам відновити село.

- Ми ж не єдині. Решта сіл страждають так само.

- Їм теж допоможуть.

- Хай приязним буде до вас Дух Землі вітрів! Ви дуже добрі до нас.

- Я думаю, дещо ми можемо зробити уже сьогодні, - ельф повернувся до своїх товаришів, - Рональде, Мін-Су та Леонарде, вам потрібно буде скористатись своїми уміннями.

- Звісно.

- Завжди готовий випробувати нові сили.

- Хай буде так. Поважний Рамуіле, - звернувся Мін-Су, - попередьте усіх про наближення грози, нехай підготуються.

- Що? – Не повірив власним вухам староста, - Дощ? У нашому селі? – Його очі засяяли радістю, як у дитини.

- Спробуй тепер не впоратись… - прошепотів Ріно на вухо Мін-Су.

- Нам усе вдасться. Має вдатись! Старійшино, мені потрібен бубон, або щось подібне, а також той, хто на нім зіграє.

- Бубон? Здається, в храмі мав би бути…

- Тоді несіть.

Незабаром троє лицарів попрямували до поля, повз яке вони проїздили раніш. Разом із ними прийшли Рамуіл, Саймон та ще кілька селян. Їх поглядам постала та ж картина: висохла земля, колись родюча, але нині – спустошена та безсила.

Мін-Су ступив вперед. Він витяг з-за паска своє віяло, і мовив до селянина з бубном: «грай».

У вечірнім веснянім повітрі зазвучали ритмічні удари бубна. Разом із ними розпочав своє дійство еразець. Рухаючись у такт музики, він виконував дивний танець. Металеве віяло то розкривалось, то знову складалося, перелітало з руки в руку, злітало високо в небо і знову падало, майже торкаючись землі.

- Швидше! – Вигукнув Мін-Су – … іще швидше!.... Стій!

Віяло вилетіло з руки лицаря, метнувши вгору. Воно на мить застигло в повітрі, а тоді – упало додолу. Цього разу еразець його не ловив. Віяло застрягло в землі в кількох метрах від свого власника.

В цю ж мить зірвався рвучкий вітер. Він швидко «пробудив» мляві хмарини, і зібрав їх до купи. Над поселенням утворилась чорна грозова хмара. Всі стояли, мовчки спостерігаючи.

І тоді, тишу розірвав гуркіт грому. З неба упала перша важка крапля, потім друга та третя… Тармінділ заполонила справжня весняна злива. Щастю селян не було меж. Вони сміялись та стрибали, немов дітлахи.

- Ваша черга! – Мовив еразець своїм товаришам, силуючись перекричати шум дощу.

- Зрозуміло!

Рональд та Леонард продовжили розпочате. Вони об’єднали свої зусилля, щоб спонукати посіви до проростання.

Леонард, скориставшись отриманими від Фенікса знаннями, використав заклинання «воскресіння», щоб мертве насіння змогло знову прорости. Принц Калсору був членом Ордену Дерева, тому мав здатність керувати рослинами. Він скористався заклинанням «сила життя», щоб ожиле зерно отримало достатньо сил для росту. Після цього усі повернулись в село.

Дощовий вечір швидко змінила така ж волога весняна ніч. Все довкола стихло та заснуло. Лише потоки дощу продовжували вигравати свою дивакувату мелодію, гупаючи по дахам будинків, стікаючи водостоками, наповнюючи розкладені селянами ємкості водою. І лише перед світанком злива утихомирилась, поступившись теплим променям сонця.

Із небесним світилом пробудився і весь Тармінділ. Свіже повітря бадьорило, наповнювало енергією і бажанням працювати. Кожен прибирався на своєму подвір’ї, намагаючись якось підправити результати нічної зливи. Раптом поселенням пронісся радісний вигук:

- Вони зійшли!!! Посіви зійшли!!! – Усміхнений парубок мчав центральною вулицею Тармінділу.

Кожен, хто чув, кидав свої справи і біг за село, щоб на власні очі переконатися у почутому. Незабаром біля поля зібралося все поселення. На обличчях селян сяяли посмішки, а в очах бриніли сльози. Усі розуміли, що вчора лицарі врятували їх життя, подарувавши шанс не померти з голоду.

Повільно люди повертались в свої домівки, зігріті надією на краще, сповнені щирої вдячності та відчуттям боргу перед лицарями.

П’ятеро людей, двоє ельфів та дварф сиділи у дворі старійшини. Старий пригощав їх трав’яним чаєм, розпитуючи про події, що відбувалися в Орекхані.

- Отож, наша кінцева мета – Затумання, - підсумував Ельдор, - там ми намагатимемось переконати Титанів прийняти нашу сторону і допомогти у війні проти Ер-Дівона.

- Нелегкий шлях випав вам. Нехай береже вас Дух Землі вітрів.

- І вас також.

- Дякую. – Рамуіл шанобливо схилив голову. – А яким чином..

- Старійшино! – У двір вбіг захеканий Саймон – Воїни…вони наближаються!

Старий схопився з місця. Його обличчя враз стало стурбованим.