17.БЕНКЕТ

«Під час підготовки в Аріс-Атарі загинули двоє.

Першою, в Залі Орденів, була безглузда смерть дварфського принца Ханта. Такою була ціна його гордості і пихи.

А наступного дня, в Палаті Дзеркал загинула ельфійська принцеса королівства Ленмінос Адріель.

По закінченню підготовки в Палаці П’яти Володарів відбувся святковий бенкет. І хоч всі були засмучені через загибель принца і принцеси, спокійна музика та тепла атмосфера дозволили іншим відпочити та відновити свої сили перед майбутньою місією.

А на наступний день після бенкету, на світанку, з лицарями особисто зустрівся голова Ради Магів, Архімаг Ірбіс.»

(«Літописи Вогню»)

Аріс-Атар. Палац П’яти Володарів. Рік 106 Доби Війни, 12 день третього місяця весни.

З середини зали лунала манірна, заспокійлива музика. Каріна стояла на балконі і дивилася на південь, в бік Міріно. Її блакитні очі споглядали зоряне небо. Дивлячись крізь мільярди світів, вона бачила картини свого минулого. Дівчина багато літ думала, що змогла забути про них, але учора в Палаті Дзеркал…

Вона знову спостерігала щасливі дні безтурботного дитинства. Коли могла годинами бавитись в рідному саду, відчувати люблячі обійми батьків…

Вона бачила той день, коли палац взяли в облогу орки та гобліни. Як у середину змогли пробратися два василіска, вбивши її сестру та брата, а матір перетворивши на кам’яну статую…

Бачила день, коли вона, посварившись із батьком, покинула Міріно, і, перетнувши лікроські володіння, зупинилась в Ніарі – одній із ніолських фортець. Згадала тих, з ким пліч-о-пліч доводилось боротись проти сил зла. І, нарешті…

Бачила темноволосого юнака, що стояв перед нею, щойно прибувши в Ніоміддіс, аби стати воїном…

- Каріно. – Леонард вийшов на балкон, тримаючи в руках келихи з вином. Дівчина озирнулась. Він наблизився, передав принцесі один із келихів. – Гарний вечір. – Зробив ковток, і відклав келих на перило балкона. Дівчина зробила те саме.

- Так. – Погодилась вона. – Такий буває рідко – тихий, теплий…

- Не лише він.

Дівчина питально глянула на хлопця і усміхнулась.

- Каріна – принцеса… - Він поглянув на розкішну шовкову сукню, розшиту золотом і перлами, на біле хвилясте волосся, що спадало на її оголені плечі, у очі із загадковим і звабливим вогником. – Елегантна, витончена, чарівна. – Він узяв її руку і поцілував. – Не кожного дня побачиш тебе такою.

- Ти теж зараз на воїна не дуже схожий. – Вона оглянула його з голови до ніг і знову посміхнулась. – Скоріше, на розбещеного принца.

- Ах он воно як?! Дякую за щирість.

- Завжди прошу. – Розсміялась принцеса.

Не випускаючи її руки, він зробив ще один крок.

- Каріно із Міріно, дозвольте Вас поцілувати.

Дівчина нічого не відповіла. Але й не забрала своєї руки, не сказала «ні», а її обличчя не сповнилось обуренням чи запереченням. Воно залишилось таким же спокійним і чарівним, і лише загадковий яскравий вогник в її очах зрадницьки бігав і тихо шепотів: «цілуй…».

Леонард трохи нахилився і торкнувся її губ. Його вільна рука піднялась до її вуха, а далі, плавним рухом занурилася у шовкове море білосніжного волосся. Руки дівчини лягли на його плечі, вкривши долонями шию та потилицю.

- Ходімо зі мною. – Прошепотіла Каріна на вухо принцу і, міцніше вхопивши його за руку, потягла за собою. Леонард здивовано попрямував за дівчиною.

Вони пройшли через бенкетну залу, де розважались решта принців з принцесами, шанахші та деякі придворні діячі, та зникли в одному із коридорів, що вели до нижніх поверхів.

- Куди ми йдемо?

- Терпіння. Зараз побачиш. – Вона загадково глянула йому в очі, посміхнулась, і прискорила крок.

Невдовзі він відчув аромати приготовленої їжі, а разом із ними, почув шум, в котрому почали розрізнятись окремі голоси.

- Кухня?

Вони підійшли до дверей. Юнак штовхнув їх рукою, і вони відчинились. Вмить галас в приміщенні стих, і всі здивовано поглядали на гостей. Першим тишу порушив шеф-кухар, високий, худорлявий, з загостреними вухами та золотистими очима. Ельф підійшов до гостей і вклонився.

- Чим можу допомогти, панове?

- Ми хотіли б дещо приготувати. – Каріна глянула на шеф-кухаря.

- Приготувати, пані?

- Саме так.

- Але ж…

- Так, ми розуміємо, що сьогодні бенкет і у вас багато справ. А ще, про це ніхто не дізнається.

- Добре, пані. – Кухар шанобливо вклонився і відступив, даючи гостям дорогу.

Каріна оглянула кухню, продукти, що знаходились на столах, полицях, у бочках, ящиках та інших посудинах.

- Чи є у вас вершки?

- Так, пані.

- Чудово. Тоді принесіть їх, а ще нам потрібні горіхи, свіжі та сушені фрукти.