16.СМЕРТЕЛЬНИЙ РИТУАЛ

Чорнолісся. Зуґ'Атар. Рік 106 Доби Війни, 11 день третього місяця весни.

Чорна цитадель являла собою замкнуте коло із тринадцяти веж, з’єднаних між собою товстими кам’яними стінами. З північного боку розташувалась основна, найбільша із веж. В ній розміщувались тронна зала та особисті апартаменти Ер-Дівона.

Навпроти, між сьомою та восьмою вежами розташувався єдиний вхід у цитадель – громіздкі ковані ворота схожі на роззявлену пащу велетенського чудовиська.

Під захистом веж прихистилися десятки будинків. Вони нагадували мурашник, настільки близько та громіздко були збудовані, от тільки жили тут представники не однієї, а багатьох рас. Тих, що обрали сторону володаря Зуґ‘Атару та Чорнолісся. І причиною такого розташування була просто велетенська для цитаделі площа, вона займала майже половину усієї її території. Такої іншої чи подібної їй не було навіть в Арісі, і не лише через її розміри, але й через призначення.

В центрі вимощеної кам’яними плитами площі знаходився великий кам’яний жертовник. Він був прямокутної форми з рогами на кутах і кантом із черепів біля верхнього краю. Боки жертовника вкривав страхітливий барельєф жахливих сцен кровавих убивств і жертвоприношень страшними монстрами з червоними очима. Увесь він був покритий червоно-чорними плямами застиглої крові, що свідчило про часті та масові жертвоприношення.

А за жертовником півколом були розставлені ідоли жахливих істот, перенесених з боків жертовника із такими ж палаючими очима. Це були страхітливі боги потойбіччя. Боги смерті та жаху, голоду та війни, невблаганної долі та відплати, чаклунства і нічних жахіть. І кожному з них приносились жертви і поклонялися тут, в Зуґ ‘Атарі.

От і сьогодні площу цитаделі заповнили прислужники Ер-Дівона. Орки і тролі, гарпії і вампіри, шанахші і відьми, перевертні і мінотаври, гобліни і гремліни у великій кількості зібрались на вечірній ритуал.

Поряд із жертовником стояла жіноча постать в сірому плащі із вишитими чорними символами вздовж країв. Її обличчя ховалось під широким капюшоном, і лише жовтих палаючих очей не могла приховати його тінь. Із-під широких рукавів виднілися бліді, майже сірі кістляві пальці з чорними пазурами. В лівій руці вона тримала довгу жердину, у півтора рази вищу неї, на вершині якої розмістився рогатий череп. Під черепом, на невеликій перекладині був прикріплений шмат чорної тканини із зображенням закривавленого рогу – герб Зуґ‘Атару.

Правою вона тримала вигнутий ритуальний ніж із кістяним руків’ям та невеликим ланцюжком. Його лезо було сховане у шкіряному чохлі з коштовними каменями.

Жіноча рука піднялася вверх, і камені засяяли у рожевому світлі Моріе.

- Побачте, жалюгідні тіні безсмертних богів Мороку, їх силу та могутність! Побійтеся гніву володарів життя та смерті! – Голос був грізним, шиплячим, немов у змії, льодяним. – Віддайте їм честь або умріть!

Довкола зчинився жахливий гамір. Кожен з присутніх на свій манер і талант намагався привітати та прославити грізних богів. Жриця відклала жердину і обома руками поклала ніж на жертовник. В цю мить зазвучав удар барабану, потім ще один, і ще. Жриця розпочала дикий, незбагненний танець довкола жертовника та ідолів. Бій барабанів прискорювався і гучнішав, а її рухи ставали усе швидшими.

Широкий капюшон злетів з голови, відкриваючи худе обличчя попелястого кольору з яскраво-червоними губами, з-під яких виднілись два гострих ікла і зміїний язик. Ламія, як безумна, кружляла та звивалася, корчилась і стрибала в ритуальному танці, аж доки бій барабанів різко не стих, а вона не розпласталась на жертовнику, укриваючи собою ніж.

Настала тиша, цілковита, потойбічна тиша. Усі, немов зачаровані, боячись навіть дихати, прикули свої погляди до жриці. Та вона не ворухнулась. Пройшла мить, друга, третя…, а ламія залишалась нерухомою.

Та ось, знову залунали, спочатку – тихо, а далі – усе гучніше, удари барабанів. Разом із ними «ожила» розпростерта фігура в сірому плащі. Повільно, немов Моріе над Орекханом, вона почала підійматися над жертовником, доки не випросталась у весь зріст. Разом із цим, жриця взяла в руки ніж і підняла високо над головою.

- Хай виконається обряд!

Як завжди у цей момент, посеред площі з’явився Ер-Дівон. Усі схилились в шанобливому поклоні, і лише жриця, мов скам’яніла, продовжувала тримати на витягнутих руках ритуальний ніж.

- Сьогодні ми приносимо жертви могутній та невблаганній Тантеї – богині мороку, жаху, смертельного страху та паніки! Щоб кожне земне створіння відчуло трепет і жах перед моєю силою та силою мого війська!

Довкола залунали схвальні вигуки натовпу.

- Та цього разу ритуал буде особливим. – У підтвердження сказаних Ер-Дівоном слів розчинились ворота однієї із веж, крізь які можна було потрапити в кузню Зуґ'Атару. І те, що з’явилося з них перед натовпом, насправді змусило присутніх відчути жах та паніку.

Громіздка металева клітка на колесах, зусиллями восьми тролів, повільно викотилась на площу. Попереду клітки йшов Владеріс, а в середині неї, відчуваючи майбутній «бенкет», нетерпляче сопіло, гарчало, шкрябало могутніми кігтями-лезами та розмахувало шпичастим хвостом сіре чудовисько.

Навіть жриця, побачивши його, мимоволі здригнулась та ледь не впустила ніж. Проте швидко впоравшись зі своїм страхом, вона знову застигла в нерухомій позі, і лише жовті зміїні очі продовжували перелякано бігати.