15.ЕР-ДІВОН РОЗКРИВАЄ ОДНУ З КАРТ

Чорнолісся. Зуґ’Атар. Рік 106 Доби Війни, 11 день третього місяця весни.

На червоному троні-драконі сидів Ер-Дівон. Поруч бавились двоє білих кролів. Біля сходів, навпроти шанахші стояло велике овальне дзеркало в золотій рамі. Дзеркало було магічним, в нім Ер-Дівон бачив Аріс та верхній поверх Палацу П’яти Володарів.

Зуґ-шанахші спостерігав за тим, як до Палати Дзеркал один за одним входили принци та принцеси, як вони проходили випробування, не без його участі, і як вони виходили звідти, отримавши нові знання та досвід.

Та от видіння закінчились. Тепер у дзеркалі було лише відображення Ер-Дівона. Він підвівся з трону і, спускаючись білими мармуровими східцями, роздратовано вказав на магічний предмет.

- Приберіть його! – Відчувши настрій господаря, кролі настовбурчили вуха.

- Слухаємось!! – Двоє орків незграбно підбігли до дзеркала, обережно віднесли його в куток тронної зали і накрили чорною оксамитовою ковдрою.

Шанахші був здивованим, а ще – злим. Крізь кольорове віконне скло він дивився на сутінки, які видавались сьогодні на диво похмурими.

- Лише один із дев’яти. Один із дев’яти! Несподівано. А головне, навіщо? – Ер-Дівон глянув на тих же орків. – Хай готуються до ритуалу!

- Буде виконано, володарю!

Зеленошкірі покинули залу, аби сповістити інших про майбутній ритуал.

- Мабуть, настав час поговорити зі старим знайомим. – Ер-Дівон, який щойно стояв, споглядаючи у вікно захід сонця, розчинився у повітрі, аби за мить матеріалізуватися в іншому місці – власних покоях. Побачивши опустілу тронну залу, Сніжок і Сніжинка миттю перетворились на церберів і вороже поглянули на двері – ніхто не мав права входити у володіння їх господаря, без його на те згоди.

Спальня зуґ-шанахші виявилась не менш похмурою, ніж решта приміщень цитаделі. Посеред кімнати розташувалось велике ліжко з червоного дерева із балдахіном темно-синього кольору, що захищав від спеки та комах. З боків ліжка розмістились два столики. На кожному з них стояло по світильнику – скляному посуді із черепом всередині – що освітлювали спальню тьмяним блакитним світлом.

Навпроти ліжка стояла шафа із чорного дерева з шістьома дверцятами – двома довгими по краям та чотирма короткими у центрі.

Ер-Дівон підійшов до шафи та відчинив верхню пару дверцят. Всередині був лише один предмет – кругле дзеркало з чорним склом та срібною оправою. Воно стояло, опираючись на двох єдинорогів, прикрашене квіткою лотоса, колись золотою, а тепер – чорною.

- Кіроф. Уркихсар[1]! - Шанахші провів рукою поряд із дзеркалом. Чорне скло змінилось. Його поверхня почала світлішати і закручуватись по спіралі, доки не спалахнула яскравим жовтим світлом.

- Аріс! Ірбіс!

Жовте світло згасло. Всередині дзеркала з’явились розмиті силуети та предмети, які неможливо було розгледіти. Нарешті, Ер-Дівон побачив особисті апартаменти Архімага. По той бік дзеркала з’явилось здивоване обличчя голови Ради.

- Ер-Дівон?

- Вітаю, старий друже. Що? Не очікував?

- …

- Дійсно. Я вже кілька десятиліть не користувався кірофом, ледь не забув, як це робиться. – Ер-Дівон посміхнувся, але крізь чорну металеву маску цього ніхто не бачив.

- Що тобі потрібно?! – Запитав шанахші. В його голосі не було нічого, окрім ворожості.

- Які ми серйозні! Вирішив поговорити трохи, згадати стару дружбу.

- Нашої дружби немає уже дуже давно. Настільки давно, що її існування тепер здається маревом.

- Тут ти маєш рацію. Я чув, ти готуєш собі нових лицарів.

Обличчя Ірбіса витягнулось від здивування.

- Звідкіля мені про це відомо? Невже ти гадаєш, що лише у тебе є Кіроф Едаре[2]? Ні, Ірбісе! Дзеркало Правди має не лише голова Ради.

- Але звідки?

- Дуже якісна копія твого, або краще сказати, твого попередника.

Згадка про шанахші Орлана змусила обличчя Ірбіса залитись фарбою гніву.

- Ой, які ми чутливі! Невже, Ірбісе, вже забув, що саме завдяки мені ти є головою Ради?!

- Ти нікчемний бездушний убивця!

- Он як? А хто усі ці роки безсоромно ховається за спинами народів, намагаючись не забруднити свого білосніжного плаща у крові та бруді битви?!

- Не я розпочав цю війну! – Заперечив Ірбіс.

- Ти в ній навіть не береш участі. – Спокійно, виважуючи кожне слово, відповів Ер-Дівон. – Я лише хотів сказати, що на тебе чекає велике розчарування. Я докладу усіх зусиль, аби твої лицарі не досягли своєї цілі. І ще – коли я розпочну новий наступ, Ірбісе, тебе і всю твою убогу Раду очікує гігантський сюрприз!

Перш, ніж Архімаг встиг щось відповісти, Ер-Дівон знову змахнув рукою, і зв'язок перервався. Поверхня дзеркала стала такою ж чорною, як і раніше. Шанахші захлопнув дверцята шафи і підійшов до одного зі світильників. Він поглянув на череп, що горів всередині, і тихо мовив.

- Орлане, Орлане, колись я підкорявся тобі. Але вже сотню років ти добросовісно виконуєш свої обов’язки, щохвилинно освітлюючи мою спальню. – А потім додав, чи то собі, чи то уявному співрозмовнику, - не хвилюйся, Ірбісе, твою голову очікує зовсім інша доля.