13.НЕБЕЗПЕЧНЕ НАВЧАННЯ

Аріс-Атар. Палац П’яти Володарів. Зала Орденів. Рік 106 Доби Війни, 10 день третього місяця весни.

Присутні залишили Палату Радників. Принци та принцеси під керівництвом пана Барса піднялись на найвищий поверх палацу. На цьому поверсі був лише коридор і дві просторі зали.

Їх вхідні двері були ковані декоративними ґратами, що імітували рослин. В центрі ґрат розташовувалось коло з золотою короною.

- Прошу уваги. В обидві зали ви заходитимете по одному. І ваше перебування в кожній із цих кімнат стане великим випробуванням.

Дещо ви уже чули і про Залу Орденів, і про Палату Дзеркал. Я ж додам лише найголовніше, те, що вам варто запам’ятати.

Почнімо з Зали Орденів. В цій кімнаті знаходяться двадцять вісім абсолютно однакових срібних щитів. Ваше завдання – знайти щит з гербом вашої землі.

- А якщо хтось помилиться? – запитав принц Грамаха, королівства дварфів.

- Це буде його остання помилка, принце Ханте!

- Обнадіює і надає впевненості.

- Можливо, принцесо Адріель. У кожного своє почуття гумору. – Звернувся Барс до представниці ельфійської країни Ленміносу. А потім, до решти присутніх, - коли ви, все таки, оберете саме ваш щит, запам'ятайте: ні в якому разі не піддавайтесь страху! Поступитеся – загинете!

Коли ви повернетесь із цієї кімнати – то будете уже зовсім іншими, абсолютно не схожими на тих, що до неї увійшли. Ваші знання, уміння і сила будуть незрівнянно більшими. Ордена відкриють вам свої таємниці.

А тепер, почнімо! Хто готовий першим вибороти прихильність Сестер[1]?

- Але як ми дізнаємось котрий з гербів наш?

- Спробуйте відчути. Та будьте обережні! Навіть коли ваше сприйняття стане сильнішим, вам доведеться обирати мінімум серед двох зі щитів, вашим та Зуґ'Атару, що несе в собі силу його господаря.

- Такі собі перспективи, – прошепотів Леонард. – Гаразд, глянемо, що з цього вийде.

- І останнє: залиште всі свої речі, що ви отримали від рідних чи хранителя Ордену як магічний захист. Зараз вони вам не допоможуть.

Леонард глянув на Каріну, почухавши вухо. Комусь доведеться роздягтись.

- Я піду першим! – Вперед вийшов Ельдор. Він був принцем Ліаланісу – най північнішої з ельфійських, і решти держав.

Ельдор мав світлу бліду шкіру, темно-зелені очі і довге чорне волосся обрамлене срібним обручом у вигляді сплетених листків. Одягнутий він був в царське вбрання зелених та смарагдових кольорів, оздоблене ельфійськими майстрами. На темно-зеленому плащі красувалась вишита голова оленя – герб Ліаланісу. Але його довелося зняти перед входом до Палати, і покласти до великої мідної чаші. Туди ж відправився короткий одноручний меч.

- Хай буде так!

Прошу решту відійти подалі від дверей, для вашої ж безпеки. Підійди, Ельдоре, і будь обачним.

Шанахші та ельф підійшли до кованих дверей.

- Стороже Зали Орденів, в ім'я Єдинорога і влади, якою мене наділила Рада Магів, кажу: відчини свої двері і дозволь хороброму воїну увійти.

Зі словами Барса металеві ґрати, котрі досі видавались єдиним цілим, розділились на двоє, відкриваючи дерев’яні двері, котрі слідом за ґратами теж відчинилися, впускаючи гостя.

Усі затамували подих в очікувані того, що мало відбутися далі.

Спочатку було тихо та за кілька хвилин з-за зачинених дверей почувся шум. Щось незвичне, таємниче, а тому – страхітливе відбувалося у залі. Та що саме – не знав ніхто.

Спливло близько пів години. Двері зали повільно відчинились. На зустріч стривоженим та здивованим принцесам і принцам вийшов Ельдор. Його голову тепер прикрашав золотий шолом у вигляді голови оленя, а на плечах лежала справжня оленяча шкура. Навіть виглядав він вищим та дужчим, а в його погляді відображалась особлива, відома лише йому мудрість.

Довкола залунали радісні вигуки. Усі присутні вітали Ельдора.

- Я радий знову бачити тебе, Ельдоре. Чудово впорався і за це тебе очікують слава і честь.

- Дякую, пане Барсе.

- Що там було? – запитав хтось із присутніх.

- Цього він сказати вам не може. Кожен має сам пройти свій шлях. Хто хоче бути наступним?

- Я піду! – вперед ступив великий бородатий дварф на ім'я Хант. – Нічого тут лякати всіх небилицями. Зараз ви всі переконаєтесь, що немає тут нічого страшного.

Принц Грамаху впевнено рушив до дверей, що самі перед ним відчинились.

Коли дварф увійшов до зали, шанахші мовив:

- Я б не був таким самовпевненим та пихатим, Ордена цього не пробачають.

Як і першого разу, спочатку було тихо. Та згодом залунав гучний гуркіт. Двері затряслись, неначе об них ударити чимось дуже великим та важким. А тоді знову запанувала тиша.

Білий маг скорботно захитав головою. В цю мить двері розчинились навстіж, і до приголомшених принців та принцес якась невидима сила жбурнула бездиханне тіло Ханта. Барс нахилився над ним, щоб перевірити, чи дійсно дварф мертвий. А переконавшись, випростався і суворо глянувши на решту, мовив: