11.ПРОЩАВАЙ, НІОМІДДІСЕ

Прикордонна фортеця Ніоміддіс. Рік 106 Доби Війни, 1 день третього місяця весни.

Вранці після нічного патрулювання Леонарда викликали в кабінет командира. Дорогою він думав, що саме стало цьому причиною. Що розповіла Каріна лорду? Як він, Леонард, пояснюватиме учорашні події? Та переступивши поріг кабінету лицар зрозумів, що патрулювання тут ні до чого.

Окрім лорда Сеєрдала та пані Каріни в приміщені був незнайомець. З його зовнішнього вигляду Леонард одразу зрозумів – це посланець. Лише вони носили спеціальну форму синього кольору з червоними смугами на рукавах та комірці, а запилені взуття та одяг вказували на тривалу подорож. Здивуванням стало зображення на прапорі гінця, бо герб не належав ні Ніолі, ні сусідньому Лікросу, це був Єдиноріг – емблема Аріс-Атару.

- Присядь! – Командир вказав на єдиний із стільців, що ще був вільним. – Я чув, що вчора ти проявив мужність та відвагу. Це похвально.

- Дякую, пане командире!

- Оскільки всі тут. Думаю, ми можемо Вас вислухати. – Звернувся Сеєрдал до незнайомця.

- Я – Ластвін, жовтий маг[1], уповноважений Радою Магів посланець. І зараз я стою тут, аби повідомити Вам, пані Каріно, та Вам, пане Леонарде, що вже сьогодні ви залишите стіни Ніоміддісу і відправитесь на Захід.

- Чому?

- Навіщо?

Воїни здивовано глянули на посланця та свого командира. Лорд мовчав, натомість шанахші продовжив, звернувшись, цього разу, до Сеєрдала.

- Ось, у моїй руці лист. – Ластвін простяг його командиру Ніоміддісу. – У нім – рішення Ради Магів.

Чоловік узяв скріплений печаттю шанахші згорток, зняв її і, розгорнувши, прочитав.

«Шановний лорде Альфреде Сеєрдале!

Просимо Вас, як командира фортеці Ніоміддіс відрядити до столичного міста Аріс-Атару Ваших підлеглих, лицаря Каріну, принцесу королівства Міріно та лицаря Леонарда, принца королівства Ніола.

Вони потрібні найвищій Раді Магів для виконання важливої місії.

Це прохання потребує негайного виконання.

Секретар Ради Магів, сірий маг, пан Марабу.»

- Що все це означає? – Запитала Каріна у посла.

- Лише те, що тут написано. – Відповів Ластвін. – Решту – ви дізнаєтесь на місці. Їх Величності королі Горн Фредерік та Генріх Норд уже повідомлені. Та оскільки у мене є ще доручення від Ради Магів, в Аріс вам доведеться відправитись без мого супроводу.

- У вас година на збори. – Віддав останній наказ двом своїм підлеглим командир Ніоміддісу, лорд Сеєрдал. – Ви вільні! Нехай щастить.

- Так, пане командире. Дякуємо. – В унісон відповіли Леонард і Каріна, і відсалютувавши, покинули кабінет.

- Якось дивно все це… - Юнак виглядав розгубленим. – Що від нас потрібно Раді Магів?

- Дізнаємось за тиждень. Не гаймо часу, дорога буде не близькою.

- І то правда…

Воїни розійшлись по своїм кімнатам, аби підготуватись до подорожі. За наказом командира, із сховищ фортеці їм виділили харчів, питної води та провізії для коней. Решту вони мали самі – і обладунки, і зрою, і коней.

За годину двоє вершників виїхали з фортечних воріт, проїхали по відкидному мосту, перетнули решту оборонних ровів і попрямували на південний захід, до швидкоплинних вод величної Ченлі.

- Сподіваюсь, ми ще сюди повернемось. – сказав Леонард, востаннє озирнувшись на фортецю.

- Я також. – Погодилась дівчина.

- Пробачте, Каріно, а скільки часу Ви тут провели?

- Два роки.

- Ого! Таки багато. А як Ви сюди потрапили?

- Хотіла бути войовницею. Захищати тих, хто не в змозі зробити цього сам.- Дівчина наче задумалась, а тоді додала, - хочу, щоб ця війна врешті закінчилась. Досить розривати Орекхан, годі відбирати життя і калічити долі!

- Так, я згоден. Але чому саме Ніоміддіс?

- Можу запитати те саме.

- Гаразд. Почну з того, що моє повне ім'я Леонард Горн Фредерік. Я четвертий син короля Ніоли. Тиждень тому був відряджений батьком до Ніоміддісу аби отримати воєнний досвід, стати вправним воїном, а за два роки – вступити в Орден Фенікса.

- Каріна Елізабет Норд – принцеса Міріно. Оскільки в моїй країні жінкам воювати заборонено, змушена була покинути власну домівку і відправитись в землі Ніоли. Спочатку, я рік прослужила в фортеці Ніара. Після чого була переведена до Ніоміддісу.

- Приємно познайомитись, леді Каріно. І як на Ваш від'їзд відреагував його Величність король Генріх?

- Був трохи здивований.

- Не сумніваюсь.

- Леонарде, пропоную звертатись один до одного на «ти». Ми ж не на офіційному заході, не на світському балу, а на війні; не принц та принцеса, а воїни. Я бачила твою хоробрість і вправність учора, тому ставлюсь до тебе як до рівного мені. Натомість, прошу, щоб і ти ставився до мене так само.