9.НІЧНЕ ПАТРУЛЮВАННЯ

«Орекхан являється єдиним материком на Номбве. У свою чергу Номбве разом із Моріе є супутниками планети Сеннорра у сонячній системі Девіора.

Ми знаємо, що на Сенноррі Номбве називають «блакитноокою», бо більшість її території – це вода, тоді як Моріе іменують «рожевощокою», бо ніякої води на її поверхні немає. Чому ж тоді вона рожева? Цю таємницю знаємо лише ми, шанахші, а ще Титани і Громовержці.

Це така ж таємниця, як наші мова та походження…»

(Уривок із «Книги Адепта»[1])

Прикордонна фортеця Ніоміддіс. Рік 106 Доби Війни, 30 день другого місяця весни.

- Дозвольте увійти! – Леонард зупинився на порозі.

- Проходь. – Лорд Сеєрдал стояв біля столу. З іншого боку знаходилась Каріна.

Воїн привітався з присутніми кивком голови і став біля дівчини.

- Леонарде, сьогодні ти відправляєшся з пані Каріною та її патрулем у вечірнє патрулювання. Виконуватимеш усі її накази. Все зрозуміло?

- Так, пане командире.

- Тоді, обоє вільні.

- Так, пане!

- Слухаюсь, командире!

Каріна та Леонард вийшли з кабінету командира.

- Ти вже був на патрулюванні?

- Ні.

- Про бій навіть не запитуватиму. Тренувався.

- Так, на мечах.

- У інструктора Флавія, значить.

- Так.

- Добре. Може, раптом сутички, трохи й проживеш.

- Спробую.

- У тебе п'ятнадцять хвилин для того, щоб зібратись. Зустрічаємось біля конюшень.

- У мене все з собою. – Леонард, кивнув, звертаючи увагу на свій зовнішній вигляд. – Обладунок на мені, меч при мені.

- Тоді, ходімо. Не будемо зволікати.

Пройшовши кілька коридорів та сходових фрагментів, вони вийшли у двір. Повернувши ліворуч, воїни прийшли до конюшень, де на них уже чекали ще четверо патрульних.

- Знайомтесь, це новенький. Його звуть Леонард, і сьогодні він поїде з нами. А це Діна, Гарольд, Ліза та Томгруд.

- Привіт, приємно познайомитись…

Лицар оглянув присутніх. Звісно, він уже бачив їх п’ять днів тому, коли під час вечері вони повернулись із патрулювання. І в інші дні теж, хоч і здалеку. Та в той вечір і решту днів, він більше уваги приділяв лише одній із них, тій, що зараз виявилась його командиром.

Отож, Діна була рудою кароокою дівицею, одягненою в повстяний обладунок та озброєною кнехтом[2] і круглим дерев’яним щитом. Гарольд був високим і широкоплечим парубком з лисою головою і чорними вусами. Він не мав обладунку, а лише шкіряний каптан, а замість меча володів ранковою зорею[3]. Ліза, сіроока брюнетка з татуювання на шиї у вигляді лотоса. Обладунок мала такий же як у Діни, а от зі зброї в її арсеналі перебували середній одноручний меч та арбалет-самостріл. І нарешті, Томгруд. Цей узагалі виявився звичайним дварфом з бойовим молотом на плечі. Єдине, що здивувало Леонарда, як він так далеко забрів від рідних земель. З іншого боку, роки війни могли і не так порозкидати по світу і людей, і інші раси.

- У тебе кінь є? – Запитала Каріна.

- Звісно, так.

- Тоді, по конях! Сьогодні ми патрулюємо Схід. Завдання зрозуміле?!

- Так точно!

Шестеро вершників, виїхавши з фортеці та оминувши усі рови, ринули на зустріч ночі, що уже ступала по землях Орекхану.

- Моліться, аби сьогодні нічого не трапилось. – Вигукнув Гарольд, обганяючи Леонарда, Томгруда та Лізу. – І тоді, ми ще втигнемо повечеряти.

- У тебе лише одне на думці! – У відповідь крикнула Ліза.

- Та ні! – Гарольд пригальмував коня і пильно глянув на дівчину. - Маю ще дещо, але поки що залишу це при собі! – Гукнув він, знову помчавши уперед.

- Як діти малі. – Мовила Каріна. – Не розслаблятись! Будьте пильними! – Хоробра войовниця, ударивши коня в боки, помчалась уперед, показуючи іншим напрямок патрулювання. За її спиною розвівався білий прапор з червоним птахом.

Такий же майорів позаду Леонарда. Ще у фортеці всі здивовано глянули, як новобранець прикріпив його до збруї свого коня. Та, оскільки командир не заперечувала, решта теж мовчали.

- Навіщо він тобі? – Запитав, не втримавшись Томгруд.

- Це герб моєї сім’ї.

- Ти що, принц?

- Я – лицар. І цього достатньо.

- Як скажеш. – Невдоволено буркнув дварф та від’їхав подалі. – Ач, який! Лицар він! А ми тут так, комарів годуємо.

Раптом баклер Леонарда засяяв м’яким білим світлом. А тоді він почув знайомий йому голос.

- Будь обережним. Я відчуваю небезпеку. Пильнуй.

- Дякую, Іридо. Докладу усіх зусиль.