5.ПРИНЦ НІОЛИ

«В Землі вітрів багато століть, ще мабуть, з моменту появи перших окремих держав, існують Ордени.

Кожен Орден, де б він не виник, створюється, щоб зберігати звичаї народу, його традиції та історію, оберігати родові герби, які часто стають символами держав. Та найголовніше – захищати кордони земель та життя народу.

Кожна земля, кожна держава має свій Орден. Ордени Землі вітрів є органами влади і уособленням могутності кожного народу. Основою Ордену були і залишаються лицарі, а його головою – монарх, володар держави.

А тому, в кожному краї свято оберігається символ, що уособлює в собі певне божество або родоначальника (тотема) Ордену. В сім’ї монарха, а також його васалів, від батька до сина передаються знання про Орден та його закони. Щоб вступити до Ордену, недостатньо бути спадкоємцем, - таке право необхідно заслужити. А тому, велика ганьба бути неприйнятим або вигнаним із рядів Ордену.

Збереженню та шануванню Орденів також сприяють шанахші, котрі являються їх хранителями та наглядачами за дотриманням законів.»

(«Сапфірна книга Каменів»)[1]

Ніола[2]. Палац короля. Рік 106 Доби Війни, 23 день другого місяця весни.

Яскрава рожева Моріе[3] освітлювала великий палац ніолського правителя, над яким поривчастий вітерець розвівав білі стяги з зображенням червоного фенікса.

У довгому коридорі, освітленому кількома смолоскипами, лунали швидкі кроки. Невдовзі, з сильним гуркотом відчинились великі двері, за якими знаходилась одна із зал палацу.

У відчинені двері увійшов високий темноволосий юнак із сірими очима. Він був одягнений у льняну сорочку жовтого кольору, підперезану чорним широким паском із золотою застібкою, темно-коричневу шкіряну жилетку і в довгий плащ синього кольору з зображенням червоного феніксу. Прикріпленим до паска красувався одноручний меч із золотим ефесом, а на лівому передпліччі – гербовий баклер – невеликий щит, який, зазвичай кріпився до поясу - блакитного кольору з білим феніксом у центрі та золотим кантом довкола. Чорні шкіряні штани були акуратно заправлені в такі ж чорні шкіряні черевики.

Зробивши кілька кроків, юнак уклонився.

- Принц Леонард прибув за Вашим наказом, мій володарю.

- А це ти? – Біля масивного палаючого каміну на дерев’яному різьбленому кріслі сидів посивілий правитель Ніоли, король Горн. Його голова була увінчана золотою короною, інкрустованою дорогоцінним камінням. Коротка стрижена борода все ще мала кілька смуг колись чорного волосся. Він був ще не зовсім літнім, але й ті роки, що вже спливли, залишили свій відбиток на його обличчі та в темних очах.

- Проходь, синку, сідай поряд.

Юнак наблизився до батька, поцілував його руку і сів на стілець, що стояв з іншого боку каміна.

- Любий мій Леонарде, як бачиш, я вже немолодий, і нікому невідомо, коли обірветься нитка мого життя. Усі свої роки я жив, б’ючись з військами Ер-Дівона. Наші землі завжди першими серед людських приймали його удари, і продовжуватимуть це робити надалі. Тому вислухай мене дуже уважно.

- Я слухаю Вас, батьку.

- За законами нашої землі ти не можеш стати правителем Ніоли, бо маєш трьох старших братів. Проте, ніхто не заборонить тобі бути її захисником, стати кращим воїном і членом Ордену.

Леонард мовчки вслухався в батькові слова.

- Так, я знаю, що зараз ти ще молодий, але уже через два роки зможеш вступити до Ордену Фенікса. Саме тому настав час тобі стати лицарем і підготуватись до ініціації.

- Що я маю робити, батьку?

- Відправляйся в Ніоміддіс. Вступи до лав воїнів під командуванням лорда Сеєрдала та послужи там стільки, скільки буде потрібно.

- Коли вирушати?

- Лист лорду уже написаний. Ти можеш готуватися до від’їзду, поїдеш на світанку.

- Слухаюсь, Ваша Величносте! – Юнак випростався перед королем, схиливши голову.

- Зачекай, це ще не все… Стань на коліно!

Леонард негайно виконав наказ. Король підвівся з крісла, дістав меча, який завжди був прикріплений до його паска, навіть коли той перебував у власних покоях – воєнна звичка, і простяг оголене лезо над головою сина.

- Леонард Горн Фредерік із Ніоли, я – правитель земель Ніоли, коронований Радою Магів року 74-го Доби Війни, Горн Фредерік Другий, наданою мені владою наділяю тебе титулом лицаря! З цієї миті твоє життя і твої сили належать цій землі і цьому народу, служи їм вірою та правдою, бережи честь та гідність свого роду. – Король торкнувся плечей юнака кінчиком леза.

- Обіцяю! – Вигукнув Леонард, прикладаючи стиснуту руку до грудей.

- Підведись.

Коли парубок випростався і їх погляди знову зустрілись, Горн уважно глянув у очі сина, і сказав:

- Ти можеш полягти в бою або від тортур у полоні, але ніколи, чуєш, ніколи не ставай на бік ворога! Ти не маєш права зрадити своїй землі і свого народу! А якщо, раптом, ти це зробиш, то буде проклятим твоє ім’я, твій рід і твої нащадки.