2.НАРОДЖЕННЯ У КРОВІ

«Батьками Ер-Дівона були двоє чорних магів. Та в момент його народження було вчинене велике Зло, що вмить змінило околиці землі на десятки кілометрів. Коли на світ з’явився Ер-Дівон, у жертву були принесені Єдиноріг та Золотий дракон.

У той момент сколихнулась земля, потьмяніло світло Девіора, що ховався за обрій, а високо в горах почулося пронизливе завивання шакалів, від якого холонула душа.

Усі древні раси довідались про народження чогось жахливого і про не менш жахливе вбивство.»

(Літописи Вогню)[1]

Райські ліси. Рік 1044 Доби Володарів, 3-й день першого місяця осені.

Ще один день поволі крокував до свого завершення. За межами Райських лісів сідав Девіор, гасячи своє проміння в безкрайніх водах Древнього океану. Поблизу маленького джерела, що причаїлося поряд з невисокою скелястою горою, знаходилися два мага. Обоє були загорнуті в просторі чорні плащі з широкими капюшонами.

Одним був невисокий чоловік сорока років. Насправді ж, враховуючи те, що він шанахші, років йому було не менше ста двадцяти. В руці він тримав довгу криву палицю, що слугувала для нього магічним посохом.

 Другою – була темноволоса жінка з карими очима тридцяти років, тобто, близько ста літ. Її руки гладили чималий округлий живіт.

- Дейне, - звернулась жінка до чоловіка, обережно сідаючи на кам’яну плиту, - надходить час народжувати. Ти маєш швидко все підготувати.

- Гаразд, Танто. – Чоловік підійшов до жінки, нахилився та поцілував її ніжне чоло. Випроставшись, він вигукнув, - син, що ти мені народиш, стане наймогутнішим шанахші всіх часів! – На його обличчі з’явилась посмішка, сповнена пихи, ненависті та трохи божевілля.

- Вгамуйся! Готуй тварин.

Нічого не відповівши, Дейн попрямував до печери, що розташувалась у підніжжі гори. Він зупинився біля входу і прокричав.

- Ґорґі! Бау аздеваусоу![2]

З печери почулося хрипле сопіння та важкі незграбні кроки. Згодом, примружуючись та невдоволено бурмочучи, на сонячне світло вийшли троє зеленошкірих орків.

- Принесіть тварин!

Орки, мовчки закивали головами і, повернувшись, з видимим задоволенням зникли в холодному темному гроті печери.

Через деякий час орки повернулись, тягнучи своїми кривими зеленими лапами білосніжного єдинорога. Зв’язаного, вони кинули його біля ніг Танти, і знову попрямували до печери.

Цього разу з ними пішов Дейн. Згодом, уже в більшій кількості вони знову показались із входу в печеру, тягнучи за собою щось здоровенне, з огляду на те, які зусилля їм доводилось прикладати і як важко вони дихали, тягнучи це «здоровенне». І якби не саморобна дерев’яна платформа з вісьмома колесами, навряд їм узагалі вдалося б це зрушити з місця.

Поготів, промені вечірнього Девіора освітили золоту луску, що вигравала на світлі різнобарв’ям кольорів. Величний Золотий дракон виявився в’язнем підступних шанахші! В його мудрих очах прочитувалися смирення та відчай.

- Ти робиш велику помилку, - маг почув голос дракона, - я старий і мої роки вже пораховані, смерті я не лякаюсь. Але ті наслідки, що принесе моя загибель, будуть жахливими!

- Це не має жодного значення. Уже все вирішено!

Дракон був дуже старим, навіть древнім, але і його було б надзвичайно важко впіймати, якби в мага не виявилось кількох десятків метрів безцінної чарівної мотузки Ін-ахтар[3] – єдиного засобу, здатного приборкати та втримати могутню істоту.

В погляді Танти промайнув зловісний вогник. Вона підвелась, витягла з-за паска кинджал із золотим руків’ям, і простягла його чоловікові.

- Ауйо че чи ґор-ґурум чез ауйо бір![4] Він буде владарювати над чотирма вітрами, руйнуючи долі цілих народів! – Промовив Дейн. Узявши в руку кинджал та піднявши з землі золоту посудину, він попрямував до поваленого єдинорога.

- Нехай наші сила та уміння будуть віддані йому, аби він став непереможним! – Мов доповнюючи чоловіка, промовила Танта.

- Першою в жертву буде принесена Невинність! Щоб всі пізнали, що народжений є дитям Темряви! – З цими словами Дейн схилився над твариною, поглянув у кришталево чисті очі єдинорога, і перерізав йому горло.

На деревах злякано закричали птахи і, злетівши з гілок, понесли жахливу звістку усьому лісу. Після цього маг вирвав ріг тварини, і наповнив посудину кров’ю. Ножем він вичистив середину рога, і разом з посудиною поклав його поряд з драконом.

Танта нетерпляче спостерігала за діями чоловіка, прикусивши нижню губу.

- Другою помре Мудрість! Щоб народжене стало мудрішим і підступнішим будь-кого, хто живе на Номбве, і щоб кожна душа прихилила коліна перед його могутністю або загинула! – Дейн підійшов до дракона, відкрив нагрудні пластини, і ввігнав скривавлений кинджал в серце чарівної істоти.

Від смертного стогону захиталась земля, небо вмить заповнилось чорними грозовими хмарами, і блискавки прорізали всю околицю, вбивши тих, хто посмів залишитись після смерті першої тварини.