ПРОЛОГ

«Орекхан – Земля вітрів – материк великий

давній, як сама Номбве, створена Безликим[1].

Із усіх боків омитий Океаном древнім.

Спокій гори та ліси зберігають ревно.

Та даремно бережуть! Бо нема спокою:

війни, голод, відчай, страх – чорною косою

розкроїли вздовж і вшир, і часи, і долі –

не один народ поліг за майбутнє й волю.

І змінилась не одна в цій землі епоха,

і країни, і царі… та про все потроху:

З півночі ростуть ліси, в центрі степ широкий,

з сходу – гори та піски, а внизу – Болото[2].

Гори з заходу і ліс шелестить журливо,

воду жителям несуть три ріки бурхливі –

все для ситого життя є у Орекхані.

Але Зло не раде тим, в нього власні плани!

Почалось усе в той час, як в осінню пору

перший лист з гілля зірвавсь і упав додолу.

Як у води Океану Девіор[3] спустився,

в Райськім лісі[4], всім на лихо, хлопчик народився…»

- Досить непогано…

- Перепрошую? – Чоловік у білому просторому одязі, гаптованому золотим шиттям, відвів погляд від аркуша паперу і поглянув на свого помічника.

Той стояв біля столу і ще мить тому уважно читав написані на папері слова, зазираючи через плече свого пана.

- Магістре, Ви справді хочете описати усе, що сталося? – запитав слуга.

- Так, Лайле… принаймні, я спробую.– Його мудрі карі очі неначе потьмяніли, погляд став відстороненим і далеким. Настільки далеким, наскільки його змогли віднести спогади пережитого.

Ціла Доба[5] канула в небуття, а він її пережив! Невже він і справді такий давній? Та ні! Як на шанахші[6], то його роки не такі вже й великі. Проте життя вимірюється не лише часом, але й подіями, які судилося пережити. А на його долю, як і долю усього Орекхану випало чимало випробувань.

Сьогодні він був Ітан-шанахші[7] – поважною і однією із найвпливовіших осіб у Землі вітрів, та за цю посаду довелось дорого заплатити. І не лише йому. А кожному народу, що живе в Орекхані. Заплатити життями, землями, скаліченими долями – таку данину із них узяла війна. Найдовша і найвиснажливіша за всю історію існування Номбве.

Багато чомусь думають, що війна – це про честь, героїзм та, хай йому грець, романтизм. Але у війни немає нічого людського. Війна – це останній доказ людської не людяності!

Це не про відвагу чи силу, а про слабкість та боягузтво.

Бо той, хто діє з позиції сили, захищатиме слабких, допомагатиме їм; хто мужній – стоятиме за своє і виборюватиме це у несправедливості.

Хто ж слабкий та боязкий, намагатиметься обікрасти, звинуватити, залякати та загарбати те, чого неспроможний досягти або випросити. І тоді хворі душею та кволі розумом через свою жадібність та ницість беруть до рук зброю, щоб зруйнувати, стерти з лиця планети те, що їм не належить та показати свою «вищість»…

- Ні! Я не спробую, - оговтавшись від думок, мовив магістр. В його карих очах спалахнула іскра рішучості, - я докладу усіх зусиль, аби ніщо і ніхто не був забутий. Зроблю усе залежне від мене, щоб наступні покоління пам’ятали, скільки заплачено за їхнє майбуття!

- Добре, пане. – Мовив Лайл. – Тоді я принесу вам кухоль лікроського вина.

Невисокий на зріст з коротко стриженим рудим волоссям помічник тихо зачинив масивні позолочені двері робочого кабінету магістра. Та його пан цього уже не бачив, він знову схилився над столом і продовжив писати.

Лайл розумів, наскільки важливою була праця мага, адже і він – звичайний хлопець, чи тепер уже чоловік, із нікому невідомого поселення, розташованого десь там у степових просторах регіону Атбір, - був частиною тієї історії, яка зараз, виходячи з-під руки Барса, рівними рядками лягала на аркуші паперу. І таких рядків з’явиться чимало, як немало було подій, якими переповнилася Доба Війни[8].

_________

[1]Безликий – інше ім’я Хаосу – прабожества у міфології жителів Номбве.

[2]Болото – назва території на Півдні материка, що знаходиться між руслами річок Аріс-ханлі та Ченлі.

[3]Девіор – ім’я бога сонця. Девʼє – Сонце. Інколи ці назви взаємо замінюють.

[4]Райські ліси – територія на північному заході материка, розташована між гирлом ріки Ченлі та гірським масивом Преасандон. Сучасна назва місцевості – Чорнолісся.