Козяче Око

Дану історію Анні розповіла її бабуся. На час тих подій їй було близько тридцяти років. Вродлива, статна з товстою русявою косою аж до пояса. Селянська красуня. Не відняти й не додати, ну що тут ще сказати. Внучка бачила її фото в сімейному альбомі. Бабуся дуже любила згадувати свою молодість, бо життя прожила щасливе. Жила поблизу Ливневої пущі, а там таке свіже і чисте повітря, величезний незайманий ліс, безліч грибів і ягід, а на додачу до всієї цієї краси — річка Світоч.

Анна бувала там не один раз і зізнавалася, що місця воістину дикі та неперевершено чарівні. Село поблизу називалося Підзір'я, а подальша розповідь буде про місцеву жительку бабу Шуру.

— Ще моя мама згадувала, що боялася її страшенно. Побачивши на іншому кінці вулиці, могла тихо шурхнуть геть, або сховатися за дерево, чи ще куди, — згадувала Анна, — Ходили чутки, що баба Шура відьма і мала “лихе око”. Буквально одне око, оскільки друге в неї було відсутнє. Що вже послужило причиною тому, історія замовчує. І не дай Боже вона тебе похвалить... То вже до вечора або лихоманить буде, або впадеш на рівному місці, підвернувши ногу. А вже якщо огород твій похвалить, то все, пиши пропало, бо врожаю не буде.

Отож місцеві жителі остерігалися зв'язуватися з нею, але подітися нікуди не могли. Все і всі на виду, бо ж село зовсім невелике, ото й доводилося спілкуватися та якось вже пристосовуватися. Та позаочі бабу Шуру називали — «Козяче Око». В народних повір’ях малося на увазі щось не хороше, кепське.

І ось Підзір’ям розлетілася чутка, що минулої ночі померла таки Шура. Потім згадували, що відійшла вона в інший світ цілком спокійно і тихо, лежачи у своєму ліжку. Оскільки родичів у неї не знайшлося, то ховати довелося всім селом. Такі вже традиції були.

Домовина стояла по центру зали, а поруч посадили молоду Світланку, сусідку покійної, оскільки за традицією негоже залишати небіжчицю наодинці. Погана прикмета. Бабуся з іншими жінками в той час куховарили на кухні померлої, щоб усе встигнути до церемонії поховання. Щоб по-людськи було.
Як раптом, злості їхній не було меж, коли на кухню до них зайшла Світлана. І знали ж що легка розумом, але сподівалися, що вже посидіти на одному місці без пригод вона зуміє. Та не вгадали!

— Погана прикмета! — Запричитали жінки, — Ох Свєтка-Свєтка! Біжи скоріше до небіжчиці... Навіщо полишила її саму? Неповага до покійної.

Свєта метнулася назад, а вже за хвилину пролунав несамовитий крик із зали, де знаходилося тіло покійної. Бабуся побігла на крик. У кутку кімнати стояла Світлана. Ні жива ні мертва, бліда, як крейдове полотно, та вказувала пальцем у бік труни. Бабуся як глянула на Шуру, так і обімліла. Одне око покійної, те що єдине й здорове, було розплющеним. Здавалося, що воно зиркає й нишпорить кімнатою, ніби чогось шукає. А потім уперлося поглядом у нещасну Світлану, а та й збожеволіла від страху. Втекла вся у сльозах.

Настрою і так не було, а тут ще таке.

— Ну все, — перешіптувалися жіночки, — Вибрала таки собі жертву стара відьма. Не захотіла сама йти. Ой лелечко! Бідолашна Світланка.

Так чи інакше, та жителі Підзір'я постаралися поховати бабу Шуру згідно з усіма місцевими традиціями, та нічого не проґавити, щоб ще чогось лихого не сталося. Та все ж таки, коли виносили тіло, то перевернули лавку, на якій домовина стояла. Дід Петро поклав зверху сокиру, щоб небіжчиця не могла повернутися і забула дорогу до дому. Подейкували, що він ворожбит і знається на подібних прикметах.
Далі все пройшло більш-менш нормально. Все по традиціях. Старий дід Іван жартував, що непогано було б і кілок увіткнути прямо в могилу, щоб уже напевно не повернулася, а то всяке буває...

Згодом все було в порядку. Минали дні, тижні, місяці. Люди й забули вже про ту моторошну подію в хаті небіжчиці Шури, але не минуло й року, як несподівано померла та сама Світлана, те легковажне дівчисько, що не могла всидіти на одному місці.

Лячна неприродна смерть її спіткала. Що та як трапилося насправді зрозуміти важко, та ситуація була наступна: дівчину знайшли на подвір’ї забитою, імовірніше всього, козою. Біля сараю, там де вона брала дрова, тварина забодала бідолашну дівчинку до смерті. Розбила їй голову, знівечила обличчя до такого жаху, що й батьки її ледь впізнали. Коза з двору втекла. Проламала паркан і побігла до лісу. Як здогадалися що саме до лісу? А це найстрашніший момент справи. Здичавіла тварина залишила по собі стежку крові, а біля вбитої Світлани знайшли козяче око, яке, ймовірніше всього, дівчина у самозахисті виколупала у скотини.

Шура була це, чи ні, то вже гадайте самі...