Лялька з цвинтаря

Цю історію розповіла Кірі мамина подруга.

На початку дев’яностих вони працювали хоч і в різних організаціях, але досить часто спілкувалися по робочих питаннях, обідали в одній їдальні, і дуже швидко здружилися. Мама Кіри — Надія, працювала в управлінні механізованих робіт, а її подруга Таня — на заводі радіодеталей. 

Тисяча дев'ятсот дев’яносто другий рік для містечка Журбина був складним часом. Багато громадян потерпали від економічної кризи, та не мали фінансового достатку. Часто на підприємствах зарплати видавали продуктами, а деколи скрута була такою лихою, що й того не всім хватало, працівникам доводилося хватати собі хто що міг. В той час Кірі виповнилося лише п’ять років, але вона непогано запам'ятала ті скрутні дні, коли мамі видавали заробітну плату крупами та замороженими стегенцями, і це була ледь не святкова вечеря.

У Наді було троє дітей і чоловік, який працював на тому ж самому заводі радіодеталей, що і подруга, але в іншому відділі. Ох і любив же він приголубити до горла. В будні Надя працювала на підприємстві, а у вихідні доводилося стояти на базарі, та продавати свої нові фінські чоботи й льодоруби старшого сина, щоб хоч якісь накопичення створити. Заробити на їжу, та оселю, та й дітей до школи одягти, бо чоловік зовсім спокусився відчаєм, та пустився берега алкоголю. Час від часу відчай охоплював і Надію. 

Наближався Кірин день народження і відчай знову завітав до серця матері. Грошей на подарунок і близько не було, навіть на тортик зі смаколиками. Надя добре пам’ятала, як сильно тоді Кіра мріяла про ляльку, та ще й таку, щоб вона їй справжньою подругою стала. Здається, батько тоді так сильно запив, що й не пам'ятав про свято доньки, та й взагалі рідко вдома з’являвся. 

День народження був п’ятого грудня, а за два дні до нього, третього числа, була річниця з дня смерті старшої сестри мами Кіри, яка померла п’ять років тому від раку. Це була субота. Взагалі-то, як розповідала Таня, то Надія не планувала їхати на цвинтар. Тоді, на початку грудня, вдарили незвично сильні морози, десь градусів під двадцять. А ще Таня згадувала, що тоді Надя наслухалася якихось забобонів, немов взимку мертвих краще не турбувати.

Втім, о четвертій ранку третього грудня вона, все-таки, прокинулася з твердою впевненістю що треба їхати. Перший ранковий приміський потяг, ще затемна, привіз її до сусіднього міста Світлове, що було розташоване зовсім недалеко від Журбини. На Світловому кладовищі, де й була похована її сестра, стояла морозна світанкова тиша, мертві спали у своїх могилах, закутавшись у промерзлу землю. Відвідавши свою покійну рідню, коли вже давно розвиднілось, Надя неспішно мандрувала до виходу. Ідучи з глибини цвинтаря, одна із могил прикувала до себе її увагу. Свіжа, заможна, гарна, та ще й прикрашена вздовж огорожі сріблястою мішурою, зазвичай такими прикрашають ялинки на Різдво. Затишок на кладовищі був як кришталь, лишень виблискував далекими променями гулкого міста, і тому було навіть чутно, як шелестить та незвичайна для такого місця прикраса.

“Чого тільки люди не придумають, аби хоч трішки заглушити біль втрати” — подумала вона про себе, наблизившись до могили.

Надзвичайно красивий пам’ятник був обкладений живими квітами й розкішними вінками. Очевидно, що недавно тут були відвідувачі. Зі світлини на Надю дивилася світленька дівчинка з двома косичками. З епітафії стало відомо, що Аміна померла дев'ять днів тому, і їй також було п’ять років, як виповниться і Кірі вже післязавтра. Надя сумно похитала головою, розмірковуючи про те, наскільки ж це страшне горе для батьків — втратити дитину. Але раптово, десь глибоко-глибоко всередині, її душу поранила стріла заздрості. 

“І живуть же люди!” — подумала вона. 

Поховання дійсно було багате: могила трояндами всипана, цукерки дорогі на гарній тарілочці, але найголовніше, під пам’ятником, між квітів і вінків, сиділи дві ляльки та плюшевий ведмедик. Іграшки були явно закордонні, принаймні в Журбині, чи у Світловому, Надя таких ляльок не зустрічала. Особливу увагу привернула до себе лялька-наречена. Велика, у весільній сукні, з довгим русявим волоссям під фатою, з гарним личком та зеленими очима, немов жива... Як потім Надя розповіла Тані — у неї так лихо розум затьмарило, така її вже охопила заздрість, і навіть злість, від тієї нескінченної бідності, від безгрошів'я, від того безвідповідального п'яниці, але найгірша прикрість була від того, що вона не в змозі навіть день народження наймолодшої донечки по-людськи відсвяткувати, подарувати їй довгоочікувану ляльку… А в цієї мертвої дівчинки було все! 

В один момент її рука безсовісно схопила велику іграшку, та навіть умовно, про себе, не попросила вибачення, а ні в мертвої дівчинки, а ні у Всевишнього, навіть у себе самої. Вона так швидко покинула кладовище, що сором зміг її наздогнати лише в потязі, по дорозі додому. Спочатку стало гидко соромно, потім ніяково, потім страшно ніяково, але згодом вона згадала, як сильно Кіра мріяла про нову ляльку. Надя була атеїсткою, тож усі погані думки про чортівню, або про кару Божу, вона від себе проганяла. 

Якось так добре тоді склалися обставини, що чоловік прийшов додому тверезий, ще й зарплатню приніс, і сам наказав жінці спекти святкового торта. Старші діти зробили власними руками вітальні листівки для сестрички. Врешті решт всією сім'єю подарували Кірі наречену ляльку. Свято відбулося надзвичайно чудовим. Донька була в захваті від іграшки. Тягала її потім із собою всюди: в дитячий садок, спала з нею та їла, перезнайомила її з усіма сусідами. Ще й ім’я їй дала таке символічне — Груденька. 

Минув тиждень. Надя вже й не згадувала, як вона отримала цю ляльку. Чоловікові сказала, що просто знайомій колезі, на роботі, родичі подарували, а та перепродати вирішила, то ото по знижці, але все ж таки в борг, придбала собі. Совість її більше не мучила. Але несподівано, під кінець другого тижня грудня Кіра дуже сильно захворіла. В неї страшенно піднялася температура, і Надя була вимушена взяти лікарняний, щоб дбати за донечкою вдома. Запалення тягнулося довгими годинами й днями. Краще не ставало. Лікарі збивали температуру, але вже під вечір вона знову підіймалася. Кіра плакала, погано спала, а часом навіть марила — казала, що Груденька дуже холодна, неначе крижинка, та ще й пахне від неї неприємно. Мама крутила ляльку і так і сяк, але пластмаса була звичайна, не холодна, і без смороду, навпаки, вона вже повністю пропахла Кірою і тому її запах був досить приємним.