Русалка Дана

Миха ніколи не вірив, що існують справжні русалки, аж допоки його друг Сем не повідав йому одну історію.
Був у нього колись давній приятель Гора. Трапилося з ним якось таке немислиме дивацтво, та це ще в ті часи, коли Сем про мисливство й рибалку й не задумувався. Гора ж був запеклий мисливцем, отож і Сема підсадив на це діло. А ще рибаком був від Бога, такі трофеї виловлював, що й заздрість душила. Особливо на кривих водах гарно в нього клювало.

Так от і того разу вийшло, що був він на одному з таких водойм, та тільки тоді вдача від нього відвернулася. За цілий день плавання всього-то й зміг наловити пару рибинок на рибну юшку. 
До берега причалив аж під вечір, а зовсім скоро вже й темніти почало. Назбирав сухого гілля, почав розводити вогнище, та варити вечерю. Над водою пропливав дорослий сивий місяць. Наближалась опівніч. Повечерявши, та зігрівшись біля багаття, Гор було задрімав, як раптом чує крізь приємну дрімоту похлюпування. Неначе хтось босими ногами по воді йде. Невдовзі з очерету до нього вийшла дівчина, в довгій нічній сорочці яскраво білого кольору.

— Тьфу, ти, панночко! До смерті налякали, — напружено видихнув він, — Ти чого тут вночі одна бродиш?
— Живу я тут недалечко на хуторі. Не спиться мені під сивим місяцем, ото й вирішила поплавати. Пригости чаєм, рибак, — мелодично спитала діва.
— А чом би й не пригостити? Сідай ближче до вогню. Ніч прохолодна.

Поки розливав чай, дізнався, що діву Даною звуть. Здивувався трішки такому імені, здалося що й не чув такого раніше, а вона й каже:

— Старослов'янське воно, в честь богині води.

Несподівано місяць сховався за синіми хмарами, та заморосив дрібний неприємний дощ. Невдовзі Дана запропонувала переховатись в її домі, на хуторі. Не хотів Гора мокнути під дощем, та й погодився. Іти було й справді не далеко, тож вони швиденько дібралися, і господиня тут же розтопила піч, та й давай на стіл подавати: картопельку смажену, грибочки солоненькі, огірочки, цибульку, пляшку вина дістала, сири, м’ясо-сало, та ще й цілий кошик ягід з фруктами. Не дивно, що незабаром, втома, ситість та хміль взяли своє і Гора навіть не помітив, як заснув прямо за столом.

Прокинувся він від того, що в очі яскраво світило сонце, проміння якого проникали в здоровенну діру в стелі. Вже було опівдні. Чолов’яга лежав у розваленій хатинці з потрісканими стінами, прогнилою підлогою, та дірявою стелею. Рот його був набитий грязюкою, весь одяг був такий брудний, наче він де по болотах лазив. Нічорта не розуміючи, він виповз на вулицю, вийшов на дорогу, та поки намагався хоч до чогось допетрати, зустрів дідуся з ціпочком. Старець довго вглядався в нечепуру, а потім здивовано поцікавився, де ж йому так попало:

— Та чи ви ночували в цій халупі, чоловіче, — спитав дід, а потім додав, —  Погане місце для ночівлі ви обрали, дядьку. Ох недобре!

Та волею-неволею, а Гор і сам уже почав здогадуватися, що вляпався в містику, та все ж запитав у старця, що ж це за місце таке прокляте. На що дід відповів:

— Лиха місцина, похмура та крива своїм характером, як і самі води. Недобрі люди мешкали в цьому домі. Темним чаклунством займалися. Місяць дражнили, прокляття на люд накладали, з нечистою силою зналися, що в водах кривих живе та живиться необачними. Цей хутір, ще за часи, коли в ньому життя цвіло, стороною обходили, а вже як згинуло все, та й поготів — десятою дорогою минали.

Розказав дід також про покійного рибалку, що жив тут з дочкою Даною, та як вона колись опівночі пішла на озеро купатися, та не повернулась. Чи то втопилася, чи може водяний затягнув. З тих самих пір моторошні чутки розповзлися по всій долині. Дім на очах в руїни перетворився, а все одно подейкують, мов час від часу світиться в ньому щось ночами, та співи дівочі чутно. А ще розказав старець, що Дана живою русалкою тут бродить, та й не те щоб живою, адже повір'я наголошує, що якщо дівчина потонула, а тіло її не знайшли, та не поховали по-людськи, то сивий місяць та криві води її в русалку перетворюють, а вона потім час від часу являється з дна озера на берег водяною німфою, і якщо зустрінешся з такою, то не здобрювати буде. Заговориш з русалкою — заморочить, або звабить та зачаклує, а якщо сама закохається, та позве на частування, то ото й халепа — вважай що мрець.

Гора, поки слухав, то й дар мови втратив. На душі так зле стало, що аж в очах потемніло. І поки він беньки протирав, то потім як почав чортихатися, бо коли прозрів, то ніякого діда з ціпком і в помині не було. Старець наче крізь землю провалився. Розчинився, як тінь на сонці. Без зайвого роздуму Гора драпу дав такого, що майже по воді біг, як отой павук-сріблянка. Знайшов на березі свої речі, на ходу повкидав вудки в човен, сам за весла схопився, а одне зачепилося за садок, що був до човна прив'язаний, та в воду опущений, тож Гора давай садок діставати, глядь — а він весь набитий мертвою рибою.

З тих самих пір Гора неначе підмінили. Замкнувся в собі, човен продав, але з любов'ю до риболовства нічого поробити не зміг. Тож рибалив потрішку час від часу, та виключно з берега, і завжди засвітла покидав водойму. Та все ж таки, якось на старості літ, не втримався, та одного разу знову відправився на криві води… І вже з того часу Сем його більше не бачив, а от у русалок повірив напевно.