Заболотний край

У старовинних казках і оповідях часто згадують про духів, що живуть у лісах. Звісно, що ​​здебільшого це вигадки, але у кожній історії є маленьке зернятко правди. Одного разу двоє жителів із села під назвою Болотне у цьому переконалися на власні очі. Неподалік цього містечка була глуха місцина, яку називали Заболотянкою. Фактично вона являла собою невелику лісосмугу, яка з'єднувала між собою два величезні лісові масиви з такими ж самими болотами. Села в цій місцевості зустрічалися рідко, та й відстань між ними була не малою, а довкола — густі дрімучі ліси.

Якось навесні двоє фермерів їхали цими місцями на тракторі. Вони вже майже дісталися домівки, треба було лише подолати Заболотянку. На вулиці вже була пізня ніч, але світив яскравий місяць, та ще й трактор був оснащений потужними освітлювальними приладами, так що світла довкола вистачало і лякатися не було чого. Чоловіки благополучно проїхали лісову просіку, як раптом почули незвичний тихий голос. Всупереч гучному шуму тракторного двигуна, шепіт пролунав дуже виразно, так що мужики водночас переглянулися, та пригальмували, але не зупинилися. Низький жіночий голос попросив про допомогу підвезти її до найближчого населеного пункту. Озирнувшись, фермери побачили стару жіночку, що стояла метрів за двадцять від них. Вона була одягнена в легеньку довгу білу сукню, яка скоріше нагадувала нічну сорочку. Головного убору на бабусі не було, точно так само, як і волосся, хоча, можливо, їм це просто здалося, бо під нічним сяйвом сивина може бути ледь помітною, але тим паче картина була лячнувата. Це дуже сильно вразило чоловіків, але ще сильніше їх здивували її величезні помаранчеві очі, які буквально виблискували неприродним містичним сяйвом.

Не встигли хлопці і як слід відреагувати на таку дивну зустріч, та повністю зупинити транспорт, як вона підскочила, мов блискавка, до трактора, та на ходу вхопилася за ручку дверцят і в цю ж мить світло фар погасло. Стара привідкрила двері кабіни й зазирнула всередину з химерною усмішкою, та знову прошепотіла: «Підвезіть мужички, стареньку». А мужички ледь не зомліли від страху, коли побачили її абсолютно чорне обличчя з гачкуватим носом, лисим черепом, та палаючими оранжевими очима. Їх охопив несвітський жах, але дядьки не розгубилися. Чоловік, який сидів за кермом, миттю вхопився за двері, та щосили намагався їх зачинити, а його напарник в цей час схопився за кермо, та взявся рулювати. Але стара виявилася напрочуд сильною. Вона почала верещати як дика собака, та реготати мов скажена лисиця. Бабця намагалася своїми кістлявими пальцями дотягнутися до обличчя чоловіка, але на щастя йому вдалося пересилити божевільну, та врешті-решт він грюкнув дверима, і тут же замкнув їх зсередини. Але це не зупинило стару. Вона продовжувала свої спроби відчинити двері, смикала за ручку, шкрябалася у вікно, плювалася, та верещала голосніше трактора, а в цей час її жовтогарячі очі розгоралися немов полум’я. Але в якусь мить, раптово, коли транспорт виїхав із Заболотянки на відкриту місцевість, бабцю мов вітром знесло. Просто зникла, уявляєте? Трактор ще якийсь час їхав по голому пагорбі, під пильним наглядом місяця, а коли на горизонті з’явилися вогні міста, фари знову раптово увімкнулися. Втім, чоловіки навіть не думали зупинятися. Вижимали з гучної машини всю потужність, яка тільки могла в неї бути, аж поки не дісталися домівки. 

Цю історію вони потім ще роками переказували всім знайомим, сусідам, онукам, аж до тих пір, поки вона не закарбувалася у підсвідомості всіх жителів в окрузі… А вже потім вона стала, чи то казкою, чи легендою, а можливо навіть містичним фольклором містечка Болотне, та всього Заболотного краю.