У будинку відьми

Наступна історія сталася так давно, що вже й не згадати коли саме, на півдні країни в містечку під назвою Срібна долина, або Срібнодол, як називали його місцеві жителі.

Одного літнього дня, сусідка сімейства Калиновичі, тітка Саха, вирішила поїхати до обласного центру. Сказала, мов до сестри на гостини, та за пару днів повернеться, а сусідів попросила пригледіти за дворовим собакою, якого Лордом звала. Пес був відповідальний, завжди поводився спокійно, в цілому дуже дружня тварина, але двір охороняв справно, і якщо й гавкав, то виключно по ділу. Але щось таке дивне на нього найшло, що буквально через кілька годин після від'їзду господині він почав несамовито скиглити, агресивно вити та рити лапами попід ґанком будинку. Аж поки пан Калинович не здурів від цього скиглення, та не накричав на собаку разів так зо три, той ну ніяк не бажав заспокоюватися, а от після третього зауваження все ж таки стих, заліз у свою будку, та й заснув.

Такі концерти тривали чотири дні поспіль. Що дійсно дивно, то по виттю пса можна було годинник звіряти, як заведений він починав своє собаче лаяння та метушню близько сьомої години вечора, і як тільки-но пан Калинович тричі його перекричить, то вже й тоді Лорд замовкав. 

До кінця сьомого дня сімейство серйозно занепокоїлося. Тітка Саха вже давно мала б повернутися, а її кудлатий господар не переставав поводився дивно. Ще через два дні сімейство почало побоюватися, що можливо сталося якесь нещастя, а вже на тринадцятий день після від’їзду, пан Калинович пішов до шерифа, та мовляв, так і так, сусідка мала б вже давно повернутися, а той пес, як заведений щодня поводиться вкрай дивно, а раніше такого й в помині не траплялося. Не дай Боже сталося чогось лихого. 

Ні для кого в місті не було секретом, що пані Саха являлася відьмою в п’ятому коліні. Жителі часто зверталися до неї в справах сердечних, та знахарських, але подейкували, що й темними ділами жінка ворожила. Пан Калинович чортихався до шерифа, хрестився, та висловлював усякі чудні підозри, що може там ще й труп у хаті захований, або ше шось страшне, бо чого ж то той собака з розуму сходить постійно, та вже весь ґанок обкопав. Вони ж то запахи чують куди краще аніж люди. Довго вмовляти шерифа не прийшлось, зреагував одразу, взяв свого підлеглого, та пішли всі втрьох до будинку Сахи. 

Звісно дім був замкнений, але оскільки сусідку не бачили вже майже два тижні, а вона, начебто, лише на два дні відлучатися збиралася, тому все-таки вирішили зламати двері. А далі таке сталося, що й сам пес мало не зомлів. Тільки-но чоловіки відчинили двері, як на них зі скаженим ревом вилетів мужик. Очі круглі, божевільні, весь зарослий, побачив людей та з переляку упав навколішки та, погойдуючись, почав щось шепотіти, чи то молитву, чи подяку, чи може прокльон якийсь химерний. Через деякий час, коли його вдалося привести до тями, чолов’яга розповів що сталося.

Виявилося, що він звичайний злодій-домушник, приїхав у Срібну долину до стареньких родичів. Запримітив, що тітка Саха виїхала з валізами, то й не втримався, вирішив залізти до неї в будинок, та пограбувати. Спочатку все по класиці: заліз, обнишпорив, позбирав усе що сподобалося і могло мати цінність; але трішки згодом, коли вже настав час робити ноги, то виявилося, що піти звідти він вже не може, бо не було в тому будинку ні дверей, а ні вікон. Злякався, звичайно, по хаті ходив сотнями кругів, а виходу як і не було ніколи, немов замурований зсередини. Ближче до вечора, якщо вірити годиннику на стіні, раптово знайшлися двері, та на якусь мить вікна з'явилися, а в тих вікнах кривавий молодий місяць, що прямо таки сочився своїм сріблом в усі щілини дому. Але навіть в той момент не вдалося чоловікові покинути будинок. Якась містична сила відводила його від дверей та вікон, не випускала. А згодом у нього і зовсім непереборне бажання прокинулося: абсолютно все що зібрав, та хотів вкрасти — по місцях розкласти.

На ранок знову схоже бажання, але вже більш розвернуте: знову зібрати все що вкрасти хотілося, а на вечір розкласти назад по своїх місцях. Чоловік казав, що головою все прекрасно розумів, а от з тілом упоратися ну ніяк не під силу було, саме все робило, а він, начебто, тільки спостерігав за власним безглуздям. Так ото він і жив тринадцять днів поспіль. Вдень збирав, а вночі розкладав.

На той час шериф у місті новенький був, отож чолов’язі не повірив. Вирішив, мабуть, що бідолаха напився до білої гарячки, або ж подумав, що закінчений псих. Але люди, які дізналися про цю історію, а сімейство Калиновичі в особливості, були впевнені, що мужик правду говорив. А хто з відьмами знайомий, чи взагалі живе з ними поряд, той знається, що в будинок чаклунки з недобрими намірами краще не суватися. 

А згодом і сама тітка Саха все-таки з’явилася. Перепрошувала у Калиновичів за довгу відсутність, та дякувала, що годували Лорда. А коли й сама дізналася про цей випадок, то лише спокійно сказала, що чоловічкові неабияк пощастило, бо ото-то ще б трохи, і будинок його проковтнув, а до кінця місяця переварив би.