Біла голубка

Коли Ірен настигло нещастя і вона втратила свого нареченого, через трагічну автокатастрофу, дівчина зав'язла в страшній депресії. Молодята дружили ще з молодших класів, потім дружба переросла у кохання, і вже незабаром вони планували одружитися, але трагедія розписала новий сценарій. Емоційний занепад Ірен був настільки сильним, що як би друзі та близькі не намагалися їй допомогти, всі спроби були марними. Дівчина була морально знищена і декілька тижнів взагалі ні з ким не розмовляла.

Після дев'яти днів після смерті трапився перший дивний інцидент. Заливаючись сльозами в спальні своєї квартири, Ірен гортала сімейний фотоальбом, сім'ї якої вже ніколи не буде. Вона милувалася світлинами на яких був її коханий, як несподівано почула гучний шелест. Підвівши очі на дзеркало вона побачила відображення білого голуба, який сидів на віконному відливі та заглядав у вітальню. Дівчина відклала альбом, підійшла до вікна та відчинила його, але птах зовсім її не злякався. Голуб спокійно сидів на місці та дивився на неї, а потім зненацька стрепенувся і залетів усередину. Облетів кімнату кілька разів, гучно розмахуючи крилами, та самостійно вилетів назад.

Після цього в хаті стали відбуватися дивні речі: наступної ночі дівчина почула, як у кімнаті хтось тихо ходить. Вона встала з ліжка, але нікого не побачила, та про всяк випадок оглянула всі кімнати. Звуки кроків тривали ще три ночі. В якийсь момент вона навіть вже перестала звертати на це увагу, списавши все на свою хвору фантазію, оскільки невроз не припинявся.

Якось, прокинувшись вранці, вона помітила, що в кріслі спочивальні хтось сидів, бо ковдра була зім'ята, але вона точно пам'ятала що не сиділа на ньому. Здивованість помаленьку переростала в параною, але дива на тому не припинилися.

Минуло кілька днів. Вечорами та ночами у квартирі постійно чулися тихі кроки, від яких невроз дівчини тільки посилювався, та час від часу супроводжувався панічними істериками. З'явилося побоювання що вона дійсно божеволіє. Одного ранку, увійшовши до вітальні, Ірен чітко відчула аромат одеколону, яким користувався її наречений. Це була остання крапля терпіння!

Думки про те, що це жорстокі жарти її друзів відпали ще на початку підозри. Вона практично ні з ким не зустрічалася, а коли хтось приходив її провідати, то вона просто не відчиняла двері, а інколи лише просувала під дверима записку, мов з нею все гаразд. Лише чотири слова і ні словом більше. Мало того, що її друзі були неспроможні сміятися над чужим горем в той чи інший спосіб, то тим більше в них просто не було доступу до квартири. До того ж Ірен її майже не покидала, не ходила на роботу, лише інколи виходила в магазин за якоюсь їжею, та й такі походи тривали не довше п’ятнадцяти хвилин. Довго розмірковуючи, дівчина все ж наважилася звернутися до священника, і вирішила висвітлити будинок.

Хоча вона й не була релігійною людиною, та вже ж таки це спрацювало і на якийсь час їй стало легше. Після освячення будинку все припинилося, загадкових явищ, та лячних звуків більше не було. Але згодом, ще два рази, до неї прилітав той самий білий голуб і сідав на підвіконня. Вона люб’язно відчиняла йому вікно, але в кімнату він більше не залітав. Поміркувавши над цим, вона припустила, що це її відвідує померлий наречений, в образі голуба, і влетівши в кімнату вперше, залишився з нею на деякий час. Ірен вірила, що він не хотів її покидати, але так чи інакше вона змогла прийти до розуміння та прийняття, що життя продовжується, тому й вирішила покінчити з цим з допомогою священнослужителя.

Після сорока днів після смерті нареченого, на душі значно полегшало. Чи то, як кажуть — час лікує, чи може все ж таки віра та освячення, але білий птах більше не прилітав, втім тягар болісного суму залишився з нею на все життя.