Степова брила

Вирішив якось Матвій провідати свою сестру Олену, яка залишилася жити в їхньому рідному місті на іншому кінці країни. Давно збирався, але все не виходило, і ось нарешті вийшло! 

Приїхав до неї в невелике містечко, посиділи, поговорили, а потім так склалося, що він зустрівся зі своїм старим приятелем і той запросив до себе. Матвій з радістю погодився, та відвідав хатину старого друга. Зустріч затяглася допізна. Додому Матвій повертався вже за опівніч. До будинку було два шляхи, один довший — через усе місто, а інший — коротший, через невеликий степок. Не довго думаючи, Матвій пішов через поле. Ніч була світла, ласкава, місяць гарно висвітлював ґрунтову дорогу, тому йти було напрочуд спокійно.

Коли він пройшов близько половини шляху, то раптом, метрів за п'ятдесят, побачив силует. Кроків через двадцять стало ясно, що це жіноча стать, яка сиділа на невеликому камені. Дивно йому було зустріти вночі дівчину, одиноку, посеред поля, але особливого значення цій зустрічі не придав. Підходячи ближче, розгледів, що вона з опущеною головою сидить майже не рухаючись. Обличчя було не видно, оскільки його закривало довге чорне волосся, і десь в цей момент в нього й зародилося почуття тривоги. Хотів уже було повернути назад, але марновірство нагадувало, що назад повертати не слід, і йому нічого не залишалося, як продовжувати йти вперед.

Коли він майже порівнявся з нею, вона раптом різко підвела голову, а він рефлективно тієї ж миті глянув на неї. Вертикальні, як у кішки зіниці, блиснули місячним зеленим сяйвом. Її містичний погляд до остраху зачаровував, примагнічував його сп’янілу увагу й одурманював ще сильніше. Нелюдським зусиллям волі він стримував свій страх на короткому повідку, змушував себе не піддаватися, та не дряпати блискучими п’ятами, але ходу все-таки прискорив, подумки молячись на байдужість химерної діви. Як тільки-но пройшов повз, вона раптом підвелася і попрямувала за ним, при цьому ідентично повторюючи всі його рухи. Копіювала ходу, та навіть синхронно озиралась назад, коли той кидав на неї переляканий погляд через ліве плече.

Скільки тривала ця прогулянка не ясно, але незабаром показалися вогні його рідного сплячого району,  і він прискорився. Та попри дистанцію між таємничою дівою, він все ж таки відчував, як вона неначе вчіплюється рукою в його плече. Такого почуття тваринного страху він ще ніколи в житті не відчував. Від жаху у нього ледь ноги не відмовили, але на щастя не підвели. В якусь мить він все-таки побіг. Знатного дав дьору.

Добравшись до дому, Матвій присів на ґаночку, перевів подих, та згодом, прийшовши до тями, розповів про все сестрі. Думав що не повірить, але вона йому розказала ще більше. Мовила, що це не перший такий випадок. До нього, ця істота поцупила в степу місцевого молодого чоловіка, а потім його знайшли мертвим і сивим. Медексперт сказав, що смерть наступила від серцевого нападу. Місцеві по тій дорозі не ходять, бо кажуть, що та кам’яна брила, на якій вона сидить щоночі, вижидаючи свою жертву, то її могила.