Колодязь в яблуневому садку

Щоліта юна Лана зі своїм молодшим братом відвідували село Велика Хота, де майже всі канікули гостювали у рідної бабусі. Селище дійсно було дуже великим, та втім ще й охайним, з дивовижними пейзажами, та привітними жителями. Для малечі той час був справжнім святом. Діти були допитливі та дружелюбні, тому бігали по всіх околицях, досліджували самі цікаві місця, перезнайомилися майже з усіма жителями, а то ще й бувало, що знали усіх приїжджих.

Одного разу вони познайомилися з однією старенькою бабусею. Дуже гарна та добра жіночка була. Якось вони залізли в її садок яблук поїсти, а вона несподівано вийшла, та й застукала їх. Втім, лаятись не стала, а навпаки, сказала, щоб їли у своє задоволення, бо сад великий, все одно яблука пропадають, а збирати нікому, адже всіх близьких вже на той світ провела.
Вже наступного вечора дітвора цілою юрбою прийшла до неї з офіційним візитом просити яблук порвати. Бабуся посміхнулася і мовила, що якщо вони принесуть їй хоча б з один кошик, то вона випече їм смачнющий яблучний пиріг. Натхненна дітворня кинулася в сад із кошиками.

Брат Лани пішов попід парканом збирати, а вона з подружкою зайшли вглиб саду, там де виднілося велике дерево з величезними червоними плодами. Ледве діставшись до нього через малинник і зарості, вони остовпіли: у кущах, закутий хмелем, похмуро проглядав зачинений колодязь. Він був весь покритий мохом, та деінде на металевих деталях виднілась корозія, ніби стояв він тут років сто і нікому до нього справи не було. Тут же Лані згадалося, як її бабуся скаржилася, мов шкода, що так далеко ходити по воду. А ходили аж до Західного Бугу, що на протилежному краю села. Діти завжди допомагали носити звідти воду, а тепер Лана подумала, що більше не доведеться, адже садок знаходиться набагато ближче.
І от, набравши декілька кошиків красивих яблук, дівчатка побігли до старенької, аби здивувати її корисною знахідкою і сказати, що тепер їй не доведеться тягати воду так далеко. Вислухавши їх, бабуся взялася за голову і тужливо сказала:

— Діти, так не можна з того колодязя воду брати. Проклятий він, поганий. Нечиста там є й вода його травлена. Отруїла кількох людей. А ще, він забрав батька та брата тієї господарки. Так їх і не знайшли, коли вони впали в той триклятий колодязь.

Тоді малечу дуже вразила ця історія, але минув час і забулося те, що колись так налякало. Довго не згадували про це.
Минали роки, Лана з братом щоліта приїжджали до рідної бабусі. Постійно відвідували й ту стареньку панночку з яблуневим садом, а вона їх пригощала неймовірно смачними яблучними пиріжками.
А одного похмурого літа довідалися що вона померла. Що й говорити, коли такий сильний  смуток на душу лягає. Набрали з братом яблук, а їхня бабусечка провела їх до могили тої панночки, де вони й залишили гостинець.

Коли Лані виповнилося двадцять п'ять років, і вона вийшла заміж, то поїхали вони з чоловіком в село Велика Хота, знайомитися зі старенькою. Довго гуляли долиною, лісками, Лана всюди водила коханого, показуючи найулюбленіші місця дитинства. В якийсь момент вона згадала про той дивний яблуневий сад. Отож вирішили завітати, проте, коли прийшли до місця, то не знайшли там ні старого будиночка, ні яблунь з малиною. На тому місці стояв новий недобудований кам'яний будинок, будівництво якого давно закинули, а вдалині похмуро проглядав покритий мохом іржавий колодязь.

Повернувшись до бабусі, Лана почала випитувати, хто ж це там будувався і що власне сталося з садком. Ну бабусечка їй і розповіла, як один чоловічок, проїжджаючи повз порожній будинок з садом, вирішив його придбати. Напевно яблуні зачарували. Звичайно, чагарники довелося нищити та очищати яблуні. Знесли й стару хату. А коли виявив господар той самий колодязь, зрадів, що не треба буде новий будувати, а цей полагодити-почистити та діло буде. І от стали вони той колодязь відкривати, а він добряче запаяний та заварений був, прям таки замурований, а як все ж таки відкрили, то з нього на них повіяло зловісним холодом, аж до тремтіння. Спустився той чоловік на дно по мотузці і як закричить з переляку. Його швидко витягли, а він ні живий ні мертвий від страху, та й каже: 

— Два мертвяки свіжих на дні лежить... А саме дно сухе, наче й не було там ніколи тої води.

Викликали поліцію, і справді, витягли звідти два трупи чоловіків, старого й молодого. Згодом виявилося, що померли вони не так і давно. На жаль встановити дані так і не змогли, то й поховали їх невідомими. Чоловік той колодязь закрив та й продовжив далі будинок зводити.

Кажуть, що почав скаржитися, мов голоси чував, нібито з криниці кликав хтось. А ото якось під вечір сусідка бачила, як він, начебто, в садок до колодязя пішов, а назад вже не повернувся. Колодязь той знову весь обшукали, та уявити важко, але тіло чоловіка так і не знайшли.

Ото тоді мер міста й вирішив порубати яблуні, щоби всім на увазі було і ніхто тим садом не зачаровувався, та більше не пропадав. Так і залишилася ділянка без господаря. А колодязь знову забили-замурували. Хтозна, який сюрприз знайдуть, коли наново відкриють.