Провидиця Шовкової Горбини

Дивна історія колись трапилася на сході країни, у досить великому приміському селищі Рястове. Сталося так, що одного весняного ранку безвісти пропав юнак. Про зникнення допетрали лише під вечір, і наче крізь землю провалився хлопчина, ніхто не чув й не бачив, де він, що, як, та куди ж запропастився.

Його родичі та сусіди переполошилися, підняли на вуха все село, викликали поліцію з міста, та до ранку особливо ніяких мір не приймали, сподівалися, що все ж таки об’явиться. На жаль — ні. Під обід наступного дня зниклого оголосили у розшук. Три дні активно шукали по всьому селищу, прилеглому до нього лісу, та в ближніх присілках, але так і не знайшли. 

Весь тиждень пошуки продовжувалися не байдужими громадянами, правоохоронними органами, та органами надзвичайних ситуацій, але марно, і дійсно, немов провалився крізь землю.
В якийсь момент, одна жіночка, мешканка містечка, порадила родичам зниклого звернутися до провидиці із села Шовкова Горбина, яке власне неподалік від Рястового. Про ту бабусю говорили, що вона відьма, але світла та добра, і можливо чимось зможе допомогти. 
Придушена розпачем рідня хлопця той же час вирушили до того селища. Знайшли будинок провидиці, пройшли у двір, та старенька зустріла їх вже на порозі хати. В будинок не впустила. А коли мати почала розповідь, то навіть не встигла договорити до кінця про те що сталося, як бабця прямо з порогу їм спокійно каже:

— А він у селі, у Рястовому. Нікуди й не йшов, не тікав. Чекає там на вас. Плаче в гулкому камені й чекає.

На якусь мить їй повірити було важко, адже облазили все селище та околиці, прошерстили кожен закуток, та мабуть, під кожен камінь зазирнули, та марно. Але попри те, відьма все ж таки подарувала зневіреним людям надію, та сили, та наполегливо радила спішити.

Отож вони продовжили пошук ще більш ретельно та уважно. Заохотили ще більше людей, та пошукових собак. І щоб ви думали? Та вже наступного вечора знайшли хлопчину в колодязі на подвір'ї порожнього будинку, що загнивав на околиці селища. Та головне — живим. На жаль не зовсім здоровим, адже при падінні зламав обидві ноги, та руку, а ще говорити не міг, бо зірвав голос, поки кликав на допомогу. З'ясувалося, що юнак, коли заглядав у колодязь, обіперся об прогнилий дерев’яний оголовок, а той зламався, та й проковтнув у себе хлопця. Він начебто й не дуже глибокий був, але все одно вибратися самостійно було неможливо, особливо з поламаними кістками. Отож юнак ще бог зна скільки лежав непритомний, а коли прийшов до тями, то ще чорт зна скільки кричав, але до найближчого житлового будинку було досить далеко, то він ото й голос зірвав досить швидко, холод і сирість тому посприяли. Так він і лежав у гулкому камені більше як тиждень покалічений, безпорадний та голодний.

Вдячні родичі невдовзі знову поїхали до відьми в Шовкову Горбину, щоб подякувати бабусі, та привезти дари дяки. Але важко навіть уявити яким було їхнє здивування, коли вони побачили занедбаний двір, та будинок із заколоченими вікнами та дверима, в якому взагалі начебто й не жив ніхто кілька десятків років.
То приголомшені побаченим, вони звернулися до найближчих сусідів, які мешкали десь з пів кілометра від тієї хати, і запитали молоду жінку, куди ж поділася провидиця, а та й відповіла питанням на питання:

— Яка ще провидиця, — не одразу зрозуміла сусідка, а потім згадала, та й додала, — Так вона ж померла років з тридцять тому!

Подиву не було меж. Родичі повідали цій жіночці всю історію, і вона здивувалася не менш за інших. А потім і сама почала розносити новину по всьому селищу, та розпитувати старожил про провидицю. Виявилося, що й справді, відьма давно померла, але зрідка, можливо раз на декілька років, деякі місцеві бачили, як до її двору приїздять різні люди з інших місць, і хтось заходить до подвір’я та йде до хати, а деякі ні, навпаки, чухають потилиці біля хвіртки, та їдуть геть.
Мабуть, це сама відьма охороняє свій край від злих людей, і показується лише тим, хто дійсно потребує допомоги.