Чорне серце

На околиці барвистого перелісся, у селищі Рудий млин, жив один старець. Подейкували, що на цьому світі він живе вже другий вік, але скільки йому було років насправді ніхто не знав. І жив з ним кіт, якого дід прозвав Чорним серцем, бо у того було біле хутро, а прямо під шийкою — єдина чорна пляма у вигляді серця, немов метелик-краватка. 

Кіт був дуже прив'язаний до старого, та й той любив його більше ніж будь-кого. Дружина давно відійшла на небеса, діти та онуки вкрай рідко навідувалися до старого, тому й не було їх за що любити, а от котик жив з ним вже дуже давно, та проявляв до діда неабияку теплоту та ласку. В селищі ходили чутки, що тому коту вже більше ніж півстоліття, що зовсім не типово для котів. Казали, що старий знайшов Чорне серце ще кошеням, на березі Білого озера, аж коли сам був ще молодим. А оскільки ніхто не знав точного віку діда, той гуляли ото такі чутки. Були очевидні лише дві речі: обоє були довгожителями, та ніколи не розлучалися. 

Ще дід дуже любив рибалити, та мабуть, і кіт любив це діло не менше. Щоранку старий брав вудки, різні знаряддя для риболовлі, та ходив з одного озера на інше, а інколи й до лісових річок добирався. Його улюбленець завжди ходив з ним, не відходив від нього ні на крок, а інколи навіть рибу допомагав ловити, чи гриби збирати. Що дивно, мабуть, дід навчив кота збирати тільки їстівні гриби, бо ніхто ніколи не бачив, щоб Чорне серце приносив якісь поганки.

І ось одного похмурого дня до старого прийшла Кістлява. Він на неї вже давно чекав, тому прийняв її гостинно та покірно. Сумно, але це була єдина подія, яка змусила його дітей та онуків зібратися разом. Отож діти його поховали, будинок виставили на продаж, а кота просто залишили у селищі. 
Щоранку Чорне серце ходив до Білого озера, сидів на тому ж самому улюбленому місці, де за життя сидів дід, а на вечір повертався додому, і частенько навіть з рибою в зубах, а то бувало й з грибами. Загалом він був спокійним котом, але після смерті господаря став трішки дивакуватим, та все ж таки поводився пристойніше ніж більшість людей у цілому світі.

Будинок продати так і не змогли. Декілька спроб було, та всі вони неприємно закінчувалися. Перший мешканець вночі постійно чув якесь чи то бурмотіння, чи шарудіння, і загалом так і не прижився. У другого повсякденно пропадали речі. Третіми, і останніми мешканцями, була молода сім'я. Вони не прожили в маєтку й тижня. Поїхали через те, що їхня донька безустанно плакала від страху, впадала в істерики, і скаржилася, що в цьому будинку, а особливо в її кімнаті живе мертвий кіт, облізлий, з гнилою шкірою, між кістками якого б’ється червиве чорне серце.

Отож так будинок й залишився покинутий. Точніше, там мешкає тільки Чорне серце. Але цілком собі живий, та навіть охайний, і взагалі не схожий ні на дикого, а тим більше на мертвого. Він, як і раніше, ходить до озера, та до лісу, як і за життя свого господаря, приносить в дім рибу, та час від часу гриби. Ні в кого іншого жити не бажає, хоч деякі мешканці й намагалися його приручити, а він все повертався до свого старого, вже занедбаного будинку, що знаходиться на околиці барвистого перелісся.