Маленька медова мандрівка

Семі та Лара поверталися на своєму власному автомобілі з двотижневої мандрівки по країні. Маленький медовий місяць. До дому залишалося не так вже й далеко і через пару годин вони мали прибути до міста. Сутеніло швидко. Так же швидко, як і промайнула їхня відпустка. Думалося, що ліс, який простилався перед містечком, проїдуть ще до заходу сонця, але ніч наздогнала їх ще швидше ніж сутінки. 

Поступово дорога почала перетворюватися на суцільні вибоїни, а трохи згодом — взагалі неперервний ґрунт. Вони гадали, що це ремонтні роботи, хоча й не бачили ніяких розпізнавальних чи попереджувальних знаків. Серйозно спіймавши декілька глибоких ям, автомобіль почав барахлити. Ритміка двигуна змінилася, щось почало неприємно цокотіти. Семі занервував і в якийсь момент з’їхав трішки на узбіччя. Раптом і електроніка в машині почала давати збої, в особливості приладова панель. Світло фар дивно замерехтіло і поступово почало згасати. Врешті-решт Семі повернув у невеличку просіку і тільки-но хотів зупинитися, як автомобіль сам заглух. Через мить світло остаточно згасло. Тепер Семі розлютився, а нерви Лари забриніли тривогою. Абсолютно незнайома місцевість і така ж абсолютна темрява. Вкрай неприємна ситуація.

Зберігати спокій було все складніше. Хлопець безперервно лаявся собі під ніс поки шукав ліхтарик, потім вийшов із машини, озирнувся навкруги й поліз під капот авто. Лара в цей час намагалася піймати телефонний сигнал, але марно. З машини вона не виходила, глухий та темний ліс аж занадто її лякав. Не зумівши знайти причину неполадки Сем також почав шукати мобільний зв’язок. Безнадійна аномальна зона. Змирившись з проблемою, чоловік сказав дружині, що йому доведеться йти назад до головної магістралі, адже десь там, в парі кілометрах, вони проїжджали заправну станцію. Можливо там він знайде допомогу, а можливо, по дорозі піймає мобільний сигнал, та вдасться викликати евакуатор. Ларі така ідея не сподобалася, але вона й не хотіла йти чортзна-куди по глухій темряві, тому все-таки вирішила залишитися. Він звелів їй замкнутись у машині, пообіцявши, що повернеться якомога швидше. Легенький прощальний поцілунок, та вимушений похід. Дівчина проводила поглядом чоловіка через здеркало заднього виду, аж поки той остаточно не зник у темряві ночі.

Час минав. Лара постійно перевіряла телефон в надії спіймати сигнал, щоб хоча б зателефонувати Сему, але салону авто вона не покидала. Виходити назовні не наважувалася. Минула година. Лара сиділа в машині, та не на жарт хвилювалася. Ось-ось і тривога переросте в істерику, або серйозний приступ страху. Незважаючи на пітьму за вікном, вона все ж бачила різноманітні мерехтливі тіні, то тут, то там, та все сильніше й сильніше лякалася будь-якого шелесту, чи крику нічних птахів. І раптом вона почула низку глухих ударів по даху автомобіля, прямо над головою.

«БУМ, БУМ, БУМ»

Дівчина аж пискнула зі страху, та шоковано завмерла. Серце скажено заколотилося в грудях. З машини вона ні в якому разі не вийде. В думках переконувала себе, що це впала гілка з дерева… але страхітливі видіння, та лячні міркування безсовісно проникали в голову. На якусь хвилинку вона заплющила очі, в надії, що стане невидимою. Коли вона все ж таки зважилася відкрити очі, сподіваючись, що просто прокинеться, як після страшного сну, її погляд почав вдивлятися за вікно, але зовні було надто темно, щоб побачити хоч щось.

«БУМ-БУМ-БУМ»

Стук став ще гучніший. Дівчина істерично викрикнула і заплакала від страху та розпачу.

«БУМ-БУМ… БУМ… бум… бум»

Лара заціпеніла. Хоч згодом дивний стук по машині й затих, та все ж дівчина сиділа мов скам’яніла. Важко дихала, тихенько плакала, час від часу молилася, та без зупину, подумки гукала коханого. Не минуло й другої години, як гуркіт зник, та зрештою дівчина настільки перенервувалася, що її розум відключився, і їй вдалося заснути.

Здалося, що сон був буквально миттєвий. Начебто тільки що закрила очі, і раптом почула автомобільний сигнал. Три коротких гудки розбудили свідомість дівчини, і тільки-но вона відкрила очі, тут же озирнулася і побачила поліцейський проблисковий маячок. Мов камінь з душі впав. Вона глянула на годинник в телефоні: шоста ранку. Але за вікнами автомобіля все ще стояла непроникна темрява. Вона не могла до кінця збагнути що відбувається. Переляк затьмарив пам’ять. Різкий поліцейський сигнал пролунав мимо вух. Врешті-решт вона почула крик і поступово почала приходити до тями:

— Це поліція. Чи є хтось в авто?

Дівчина зітхнула з полегшенням.

— Тільки я! — Закричала вона, — Мій чоловік пішов за допомогою… у нас зламалася машина, — в цей момент вона зрозуміла, що Сема з ними немає, і коротке полегшення наздогнала нова хвиля розпачу.

— Зрозуміло, зберігайте спокій, — сказав поліцейський, — Слухайте мене дуже уважно. Відчиніть двері, вийдіть з машини, та йдіть до мене на зустріч.

Дівчина тяжко видихнула, та підкорилася наказам поліцейського. Її руки тремтіли, думки плуталися, та все ж вона відчинила двері й вийшла. Дивно, але темрява раптово розвіялася, і дівчина збагнула що вже світанок. Вона чітко побачила поліцейську автівку, та полісмена, який стояв біля неї.

— Добре. Тепер ідіть до мене, — сказав поліцай, — Не хвилюйтесь, та не озирайтесь. Прямуйте до мене!

Дівчина повільно рушила йому на зустріч, але дивний запах металу, що проник у її ніздрі, змусив зупинитися.

— Не озирайтесь, леді! — крикнув застережливо поліцейський, — йдіть до мене, не зупиняйтесь, гаразд?!

Але було надто пізно. Дівчина не змогла втриматися та обернулася.
Тіло її хлопця гойдалося на гілці дерева прямо над автомобілем. Його голова була буквально відірвана, а саме тіло незрозуміло на чому підвішене за руки. Кров витікала з його шиї, повністю заливши лобове, та бокові вікна автівки.