Частина 7, у якій Мишко крається докорами сумління, мешканці Вілли б'ють байдики, Юрась коїть дурню, а Майя змушує хлопців хвилюватися...

– То я у всьому винен, – корив себе Мишко, стискаючи кулаки під дверима у кабінет Ніки Віталіївни.

У неї, виявляється, був кабінет одразу за стійкою ресепшена, а ночувала адміністратор у окремій кімнаті на поверсі дівчат.

На диво, Юрась Мишка не зненавидів за халепу, що сталося з сестрою, а дивився зі співчуттям, наче вважав, що Мишко задарма займається самобичуванням.

– Знаєш, – Юрко заспокійливо підштовхнув його плечем, – якби ти дійсно свідомо вчинив Майці шкоду, я сам би тебе першим прибив. Але облиш, то лише прикрий збіг обставин: так вже сталося, що ти добіг до Вілли першим, а вона забарилася й лишилася у темряві на території сама. У даному випадку ти, звичайно, бовдур неуважний, але не злодій. До того ж, чим би ти завадив, якщо на неї дійсно напав той буйвол, чи інший з привидів-охоронців?

– Не знаю, я міг би її відштовхнути! Я ж бачу магію. Відштовхнути, затягти у безпечне місце, стати тому буйволу на шляху... – Мишко сердився, в першу чергу сам на себе, звичайно, але через те гримав на Юрася.

З кабінету вийшла Ніка Віталіївна, причинила за собою двері, обвела хлопців занепокоєним поглядом.

– Дівчина вбивається через свій фотоапарат і все поривається їхати у місто віддати його у ремонт, – зітхнула Ніка. – Я, мабуть... Спробую навести на неї оману, що він уже у ремонті...

– Може не варто ще більше промивати мізки моїй сестрі? – спохмурнів Юрась. – Їй батьки хоч п’ять таких фотіків куплять ще, чого вона побивається? А ми, того... не можемо замовити доставку Новою Поштою з кур’єром? – напівжартома запропонував юнак, хоч голос у нього був зовсім не жартівливим.

– Ми не можемо замовити доставку, бо телефони не працюють, і інтернет не працює на вихідні повідомлення, а замовлення в інтернет-магазині рахується як вихідне повідомлення. До того ж, кур’єр просто не знайшов би Віллу, навіть якщо проходив би повз неї за півметра, – Ніка втомлено потерла лоба. – Ми у вакуумі, невидимі для усього іншого світу, прийміть це, як невідворотній факт.

– Можна покласти фотоапарат у рис, він же упав у прісну воду, тож є шанс, що після просушки запрацює... – продовжував сипати ідеями Юрась – Чи, Ніко, а там, вночі, коли ти начакловуєш продукти – може заодно і фотік чаклунеш? Тільки тоді я подивлюся, яка модель найкрутіша і найдорожча.

– Дуже смішно, – Ніка вколола його поглядом, вже трохи роздратована. – Творити їжу і творити складне технічне приладдя – то різні речі. Ми взагалі... не вміємо створювати техніку, та й творення продуктів за допомогою потужно зарядженою енергією скрині – то ексклюзивний винахід мого Хазяїна. Годі! Я навію їй думку, що фотоапарат ремонтують, бо інакше вона кожного дня буде пориватися до міста віддати його у ремонт. Не знаю, поміняйтеся з нею телефонами, нехай фотографує на твого айфона, у нього ж краща камера с можливих.

Юрась захіхікав, на цей раз розвесилившися по-справжньому, не дивлячись на скрутність становища.

– Ну-ну, спробуй-но скажи Майці, що айфоном можна замінити її професійну дзеркалку, ти будеш слухати її крики та відчайдушну лайку найближчий тиждень... – судячи з того, як Юрась іржав, подібна тема вже не одноразово піднімалася. – Просто на фотосетах дівчатка-клієнтки часто просять, щоб Майя знімала їх на айфон, бо то найкращий формат для інсти, і Майцю ці пропозиції доводять до сказу...

– Добре, добре, годі, – Ніка замахала на хлопця руками, і Мишко зрозумів, що їй зараз абсолютно нема діла до світу айфонів і прикростей роботи фотографа. – До біса цей Майїн фотоапарат. Мене, взагалі, хвилює зовсім інше! Мене хвилює, що дівчини торкнувся привид і полишив на ній свій слід!

А ось після цих слів Юрась перестав веселитися миттєво, втягнувши повітря крізь стиснені зуби. У коридорі запанувала тиша: Юрась та Мишко перезиралися, шоковані, неспроможні задати питання.

– І щ-що це означає? – нарешті чужим голосом виплюнув фразу Мишко.

Ніка Віталіївна намагалася набути вигляду компетентної, розважливої особи, яка тримає ситуацію під контролем, але було видно, що вона розгублена.

– Ну, Майя каже, що в неї наче заніміла шкіра, там, де її штовхнули, – неохоче повідомила Ніка, задумливо покусюючи губу. – Я не бачу ніяких ушкоджень, але то дуже, дуже погано. Дотик привида не вбиває, але може витягувати здоров'я та сили – так привид живиться, аби знаходитися в нашому світі.

– То вилікуйте її, – стривожено попросив Мишко. – Ви ж забираєте нашу енергію. І з нею можете творити небачені дива. Зітріть з Майї дотик привида!

Ніка подивилася наче на хлопців, але було видно, що думки її блукають десь далеко.

– Я спробую, – мовила вона непевно, – лише простежу за Майєю кілька днів. Бо не знаю, що то за істоти. Хазяїн, скувавши їх, наділив їх деякими функціями і силами, аби духи забезпечували непорушність периметру.

Доки вони розмовляли, двері кабінету відкрилися і звідти вийшла Майя. Вона потирала свій бік, волосся дівчини все ще було мокрим, Майю Ніка переодягла у здоровезний махровий халат, і загалом дівчина виглядала приголомшеною, притихлою і все ще дуже сильно розстроєною.

– Можна, я піду? – тихо спиталась Майя, – Мене знобить, і дуже хочеться спати. Піду гарячого чаю вип’ю, бо мені увесь час холодно. Вибачте, Ніко Віталіївно, за таку дурню. Впасти влітку в басейн – це скоріш смішно, це нічого страшного, я влаштувала істерику через фотоапарат, мені шкода. Я піду тоді.

– Підеш, підеш, – Ніка підхопила її під лікоть. – Зараз, давай я тобі чаю зроблю. З малиною і медом. І гойда нагору, волосся феном висушиш, щоб голову не продуло...

Ніка, лагідно примовляючи щось до Майї, повела її на кухню, а Мишко та Юрко обмінялись занепокоєними поглядами, розуміючи, що зараз заклопотана Майєю Ніка їм нічого важливого більш не розповість.

Мишко, як почув про «дотик привида», геть зблід. І нагадав собі знову – що це через нього все сталося. Треба було взагалі не сидіти з Майєю на лаві до темряви, а завести її у приміщення на той кіносеанс. Мишко ж егоїстично забажав «побути з дівчиною наодинці».