Частина 5, у якій Мишко та Юрась коять дурню, і Ніка Віталіївна, введена у оману, випадково коїть дурню також...

Світанок Мишко зустрічав вкрай виснаженим, злим, знервованим, сонним та водночас страждаючим від безсоння. Він не зміг цієї ночі стулити очей ні на хвильку. Знадвору щось шурхотіло, серед нав’язливого дзвону очерету Мишкові чулося віддалене завивання, вітер стогнав й бив у шибки, і навіть Струна, що звернулася клубочком у хлопця в ногах, час від часу скидала голову, насторожувалася, а шерсть на її загривку ставала дибки.

Юркові також не спалося, і вони ледь не довели одне одного до сказу взаємними звинуваченнями: «Та годі вовтузитися, ти заважаєш мені спати!» – хоча, звичайно, хлопці не могли заснути зовсім не через шум, який зчиняли, а через невимовний жах, що поселився у серці: Мишкові вважалося, що ось-ось знадвору прийде зогнилий хазяїн тої самої щелепи, подивиться пустими очницями, простягне кістляву долоню...

– Вони точно вже когось вбили зі своїми експериментами, висмоктали з нього всю енергію, а трупа зарили у підвалі! – вигукнув Юрко, натягаючи ковдру під підборіддя і стукотячи зубами, а Михайло жбурнув у нього подушкою.

Ну, і так всю ніч.

– Я згоден піти у підвал, якщо це допоможе мені заспокоїтися і нормально спати, – визнав Мишко, розколочоючи ложкою цукор у чашці кави за сніданком. Втім, по хвилині міркування він непевно додав: – Але ти не хочеш спершу поговорити з Нікою?

Юрась барабанив пальцями по столу якийсь мотивчик – мелодія виходила неспокійна й бентежна.

– І що ми їй скажемо? – перепитав він. – Вибачайте, знайшли тут людські кістки? Ви, часом, не маєте ніякого відношення до генерування рештків тіл на території? Вона нас відшиє, а потім позбудеться, як небажаних свідків, не чекаючи Хазяїна.

– Ще вчора ти обожнював нашу пречудову Ніку, – не зміг відмовити собі у задоволенні познущатися Мишко. Йому дуже кортіло додати щось на кшталт: «А я ж тобі казав», бо сам він з самого початку ставився до Ніки Віталіївни з насторогою.

Проте думки свої Мишко тримав при собі і нічого не казав про Ніку, тож фраза хіба що була зараз доречною.

Струна крутилася по їдальні, і звідусіль її кликали, пригощаючи чимось смачненьким. Кішка до магії відношення не мала, тож її усі пам’ятали, а ось про те, що вона притягнула до вогнища жахливу і недоречно знахідку, ніхто не згадував.

Сніданок передбачувано скінчився тим, що мешканці Вілли, окрім Юрася та Михайла, Майї і  скульптора Федора потягнулися збирати речі, щоб їхати до Ланжерону, і Ніка Віталіївна, що зайшла побажати гостям доброго ранку, проводила їх втомленим занепокоєним поглядом – Михайло вважав, вона боїться: чим більшим гуртом молодь ходить до хвіртки, тим більші шанси, що хтось з них позбудеться омани водночас, як це сталося з хлопцями.

– Ні, нікуди не годиться! – тихенько вимовила адміністратор, перш ніж зникнути у коридорі.

– Вони, звичайно, не підуть до пляжу, але коли все одно переодяглися в купальники та похапали килимки, то підуть до басейну, – азартно нахиляючись до Михайла, пошепки повідомив Юрась. – То ж у підвал треба проникнути зараз.

– Бо вночі чи ввечері мені йти туди страшно, – після невеликої паузи зізнався юнак.   

І вони таки пішли б до підвалу зараз, і Мишко хотів був спитати: «А що ти робитимеш, якщо двері туди зачинені?», але раптом на вільний стілець поряд з хлопцями опустилася Майя й невимушено запропонувала:

– Давайте пограємо у плейстейшен, у нас на другому поверсі є кімната відпочинку. Там приставка, ще інші настолки, окрім тих, що є біля басейну, та домашній кінотеатр – до речі, можна фільми вечорами дивитися. Бо я більш не можу валятися не сонці. Не розумію, як цим фіфочкам не нудно – я не здатна просто лежати на шезлонгу годинами навіть задля засмаги...

– Вони п’ють коктейлі та балакають про шмотки, бренди, минулорічний шопінг в Мілані, акторські курси, кастінги, шанси розкрутитися на ютубі, безперспективність артхаусного кіно, усілякі подібні дурниці, – просвітив сестру Юрась, похихикуючи з її мученицького виразу обличчя.

– Жах, як ти їх терпиш? – щиро не розуміла Майя, поглядаючи на двері, у які пішли дівчата, з осторогою.

– Ну, вони гарненькі, на них приємно дивитися, – розреготався Юрась, втім одразу ж сплеснув у долоні: – Але якби я знав, що на другому поверсі є плейстейшен, то одразу ж змінив би пріоритети. Го туди. Візьмемо пива, попкорну, будемо грати по черзі...

– Гей! – Мишко схопив за лікоть скочившого було Юрася за рукав: – А як же підвал?! – обурено прошепотів йому на вухо.

– Та пограємо годинку і підемо, – відмахнувся Юрко, і Михайло чомусь «повівся», наче забув, що буває, коли він сам збирається «пограти годинку».

***

Тож, зненацька Мишко дізнався, що Майя і Юрась – затяті геймери. Вони легко орієнтувалися в усіх новинках, майже у всіх популярних іграх мали сейви і дуже зажурилися, що не змогли зайти до свого акаунту «Стім» з приставки на Віллі.

Після палкої дискусії гуртом дійшли висновку, що усі присутні вважають найбільш «хардовою» грою Dark Souls, тож сіли проходити її з початку по черзі, вихваляючись одне перед одним своєю майстерністю.  

Майя грала чудово, Майя грала азартно, нервово стискаючи джойстіка й ледь не ламаючи кнопки, і Мишко не міг на неї надивуватися. Тобто, він завжди вважав, що якщо почне балакати з дівчатами про свої улюблені ігри, співбесідницям буде просто з ним нудно, бо їм, як нещодавно перелічив Юрась – цікаво про шмотки та шопінг у Мілані. Але Майя... Доки вони грали, жували також попкорн і обговорювали, які ігри вже пройшли, які ігри на них справили враження – і Майя дійсно «шарила», і навіть захоплювалася тими самими іграми, якими захоплювався і Мишко. І у мить Мишко й сам забув про підвал, чари, небезпеку, потойбічний світ – бо знайшов дівчину, яка була не лише невимовно гарною, але й розділяла його інтереси, він міг з нею розмовляти, не відчуваючи себе дурнем чи «гіком», тож природнє і невідворотнє юнацьке захоплення іншою людиною затьмарило йому розум й виявилося сильнішим, ніж страх перед незнаною загрозою.