Частина 4, у якій Мишко грає в настолки, Юрась коїть дурню, Струна приводить всіх у збентеження, а Ніка Віталіївна готова зробити щось необачне...

– Знаєш, а Ніка взагалі-то чудова. Красуня і краля, а як очима зеленими палахкотить, чи бачив? – зненацька заявив Юрась за сніданком, намазуючи бутерброда закускою «Пікнік». – Цікаво, коли вони ще у неї блимають? Лишень зі злості, чи...

Мишко поперхнувся кавою й захекався.

– Так, чудова дівчина, – їдко помітив він, коли віддихався. – Тримає нас у заручниках, краде нашу енергію, погрожує розправитись, якщо ми будемо чинити перепони...

Він хотів би ще щось додати, але до їхнього столу підійшла Майя, і розмовляти про відьом і чари стало недоречним.

Майя, не здоровкаючися, приклала долоню братові до лоба. Навіть Юрась, що був настільки ж непередбачуваним у своїх вчинках, жесту сестри не зрозумів й підняв брову у німому запиті.

– Та я перевіряю, чи ти не захворів, – пояснила Майя. – Вже другий день тебе не чутно: не воландаєшся за дівками, не волаєш пісеньки, не береш участь в усіх дурних розвагах, що їх придумували хлопці... Я навіть тебе вчора не бачила. Коли ти такий тихий, то точно вляпався у якусь дурню, щось накоїв і занишк, – вона дивилася на Юрася з підозрою.

Мабуть, Майя й дійсно його якось емпатично відчувала, бо Юрась, хоч нічого і не коїв, зазнав чималого морального струсу і шоку в останні дні. У неї був би привід непокоїтися про брата, та дівчина не могла його збагнути, бо чари надійно розвіювали будь-які підозри про те, що відбувається щось дивне, в головах гостей.

– Та я просто вирішив попрацювати над конкурсним твором, – поспіхом відповів Юрась, націпивши на обличчя найбільш невинного виразу.

– Ти? Попрацювати? У перший день? – вирячилася Майя. – Ну точно захворів.

Між тим, за столами з Костіком, Валєрою, Клео та іншими знов зчинився галас: «Та ми ж збиралися поїхати на пляж!» – «То чому ж ми не поїхали?!». Було навіть смішно спостерігати, як хлопці та дівчата спочатку непокояться, напружують пам’ять, обурюються, звинувачують одне одного: «То ви не зібралися своєчасно!» – а потім, за кілька хвилин, їх обличчя розгладжуються, вони весело сміються й втрачають нитку розмови.

Майя спохмурніла, повернулася, подивилася на Мишка та Юрася, й собі запитала: «То чого вони не поїхали?»

А ось Анжела і Галина, схоже, були прихильницями позиції: «Нікуди далеко не ходити, валятися біля «облагородженого» басейну, де усе є для цивілізованого відпочинку». До того ж, пляж і водойма дівчатам вочевидячки були потрібні, щоб набути рівномірної блискучої бронзової засмаги. Тож вони навіть не робили спроб помандрувати до міста, втім цілеспрямовано попрямували до столика, де сиділа трійця з Майї, Юрася та Михайла. При наближенні дівчат Майя подивилася на них дещо кисло.

– Юрчику, – манерно й захоплено простягнула Анжела, без запрошення сідаючи до столу. – А чому тебе з твоєю гітарою не видно? Ти заграєш нам сьогодні? А ще ти казав, що вмієш змішувати коктейлі – побудеш нам барменом?

Майя закотила очі, пробурмотіла під носа: «Ну, почалося» і поглянула на Михайла з деяким стражданнями.

– Які плани на сьогодні? – поцікавилася недбало, і було очевидно, що вона просто хоче позбутися компанії брата і прилипливих дівчат.

Мишко подумав, що треба запропонувати щось таке, щоб не їхати до міста – бо якщо він два тижні буде спостерігати, як хтось з мешканців підходить до хвіртки, стовбичить там, забуває всі свої наміри і йде назад – Мишко дахом поїде від такого «дня сурка».

І як завжди з ним і траплялося: коли Михайлові було треба запропонувати якесь цікаве проведення часу дівчині – у голові його запановувала прикра пустота. Він пробурмотів «ну-у-у», «е-е-е», і Майя, зглянувшися, запропонувала сама: «Не хочеш до центру? Я ще не бачила оперний театр. Хочу там пофотографувати».

От чортівня.

Михайло пробурмотів: «Та ні, це без мене», відчуваючи себе повним, повним дурнем, бо не хотів відмовляти Майї, але не хотів і спостерігати, як вона доходить до хвіртки, забуває, чого хотіла, потім знову згадує, що мріє сфотографувати архітектуру центру Одеси – і так по замкненому колу.

Майя байдуже знизала плечима:

– Ну як хочеш, хоча разом було б веселіше. Все одно усі туди з’їздять. Приїхати до Одеси і не погуляти містом – це нонсенс.

«Якби ти знала, як ти помиляєшся», – похмуро подумав Мишко.

Поснідавши, він вийшов до басейну, прихопивши рушника зі своєї кімнати та випустивши Струну гуляти. Майя пішла собі ще у їдальні, і він не знав, чи образив її. Не відчуваючи того самого літнього піднесення та захоплення життям, яке вчора наздогнало його у кабінеті під звуки гітари, Мишко оглядівся. Костік і компанія грали в волейбол. Час від часу Костік косився на Анжелу, через що вже кілька разів отримав м’ячем по голові, але Анжела з Галею затягли до себе на шезлонги Юрася і цілком поринули у бесіду з ним. Анжела сміялася своїм мелодійним, мов дзвоник, сміхом, красиво закидаючи голову й струшуючи волоссям, поклавши руку Юрасеві на плече. Костік, здається, дратувався.

Мишко так часто спостерігав подібні «соціальні танці» серед своїх однолітків, що лише похитав головою. Хтось за кимось бігає, хтось когось ревнує, сандали, інтриги, швидкоплинні романи – усе це, як по заїждженому сценарію, повторювалося, коли разом збиралося багато молодих хлопців і дівчат. Серед них Мишкові, мабуть, і правда, духовно найближчою була Майя, яка просто хотіла гуляти містом, роблячи красиві кадри, і без жодної потреби «не відриватися від колективу» рушила у місто сама.

Тобто, звичайно, не рушила. Стоїть там, мабуть, біля хвіртки – зібрана, гарно прибрана, з сумочкою на плечі та з дзеркалкою на шиї, а пишне волосся її ласкаво гойдає вітер...

Юркові раптом стало Майї дуже шкода. Як би не виправдовувалася Ніка, це не жарти, не нісенітниця «ми ж не робимо нічого поганого»: хіба то нормально для психіки будь-якої людини – змушувати її забувати раз за разом одну дію, не дозволяючи задовольнити бажання – це ж Майя буде кожного наступного дня хотіти поїхати до центру Одеси, бо у попередній день так туди і не потрапить.